— Ти дає-є-єш... Ну, Ірусю... Слухай, а що то за кредит такий? Як його оформити? Мені так треба...
Вираз обридливості вмить усівсь на обличчі Ірини. Зараз почнеться. Тепер зачепиться... Але ж про машину так чи інакше потрібно — її не сховаєш.
— Алю, тут така справа: боси німецькі підлизалися, щоб зацікавити. Я ж тепер, ти знаєш... Словом, банк, який з ними у контакті, тільки для працівників фірми. Тож пробач.
— А ти не могла більший кредит оформити, а потім разом би віддавали? Отак завжди: не скажеш, не порадишся, лише про себе дбаєш.
— Алю... Усе швидко, приїхав Ганс, я тобі розповідала, потім зателефонував, узяв дані... Це навіть не я — він суму запропонував. Сама знаєш: дають — бери. Я потім розвідаю, якщо трапиться нагода.
Розмова залишила неприємний осад. У спальні стояла тиша, телевізор довелося вимкнути, бо голова гула й без нього. Господи, де знайти друзів, знайомих, яким нічого не треба, які не прагнуть із тебе щось витягти? Згадка приблукала несподівано. Вона ж і викликала іронію. Олегові, як це не дивно, нічого й не було від неї потрібно. Крім уваги та доброго слова. Той, хто якраз і був позбавлений багато чого, претендував лише на те, що нічого не коштувало. Прикро. Якби не жалюгідне становище цієї людини, вона із задоволенням багато що віддала б йому.
Ірина крутилася на ліжку, вже не сподіваючись заснути. Думки вперто лізли в непотрібне русло. У чому ж парадокс? Чому після того, про що довелося дізнатись, її рішуче відштовхнуло від Олега? Ну нехай пропали б думки про те, що не зайве опинитися в одному ліжку з чоловіком, який багато чого... Нехай би зникли вони, і це можна зрозуміти. А все решта? Чому його стан так впливає на її бажання просто спілкуватися? З тієї ж причини? Що перспектива близьких фізичних стосунків унеможливлюється... А отже, нема про що і душевно говорити. Отже, виходить, секс для неї все-таки первинний. Що ж, вона завжди так вважала, це той самий Олег змусив її засумніватись у цьому.
Думки заплуталися зовсім. Ірина підвелась і пішла шукати снодійне. Перша тридцять ночі. Значить, спатиме до дванадцятої як мінімум. То й що? Завтра на роботу ще не йти. Де ж пігулки? Пошуки тривали довгенько. Нарешті, рішуче вливши води, проковтнула таблетку. Зараз цей дурдом скінчиться. А від Нового року вона обходилася без цієї гидоти, на яку підсіла, здавалося, навічно. Тому й не зразу відшукала пілюлі. Роль снодійного виконувала людина, яка вміла, мешкаючи хтозна-де, бути завжди поруч.
Образ чоловіка в інвалідському кріслі вперто вималювавсь у свідомості, й Ірина махнула рукою у марних надіях відігнати непривабливу картинку. Ще трохи, — і зникне взагалі усе, лише зачекати. Що робить він зараз? Спить, напевно. У пам'яті постало скромне, але чисте й доглянуте житло. Ні сміття, ні об'їдків. Ця людина, будучи чоловіком, ще й позбавлена змоги пересуватися природним шляхом, уміла обійти себе, крім цього, й примудрившись заробляти на життя. Ірина струснула головою, намагаючись не пустити наступну думку, але та втиснулася попри її бажання. ...більше того, цей чоловік, безпомічність якого відштовхнула близьку жінку, спромігся ще й урятувати її, зробивши для цього те, що з погляду звичайної людини взагалі неможливе. Що відчуває така людина, поставлена після цього перед фактом своєї непридатності, а отже, й непотрібності?
Це був повний дурдом. Не будучи від природи сентиментальною, Ірина могла спокійно дивитися на голодних обдертих бабусь, бездомних дітей, кульгавих псів, які примерзали у підворіттях. Від картин чужої немічності нічого не здригалось усередині, адже траплялися вони чи не на кожному кроці й були таким самим атрибутом нашого життя, як і сніг, дощ та мухи, котрі також по-своєму небажані. Такий світ. Тепер думки про те, що їсть і вдягає цей чоловік, звідки бере ліки та чи вистачає на них грошей, зароблених вечірніми уроками, прийшли і не бажали забиратись. А від наступної Ірину мало не знудило. Завтра вона мала їхати до агенції з продажу нерухомості на новому «Лендкрузері», хоч і «Кашкай» ще не виїздив гарантійного ресурсу. Мала гуляти хоромами, хоча й тут їй не було тісно, проте сюди не влізли б нові ексклюзивні меблі. До того ж, усе це робитиметься без належного задоволення під невтішні думки, як влізти у фінансові рамки, що вже, правду кажучи, надто широкі. І все це за гроші, які б не отримала б, якби ота немічна людина не зробила того, на що здатен далеко не кожен здоровий. Гроші, що здобув інвалід...
«Обклавши» подумки хтозна-що, Ірина пішла курити. Таблетки вже діяли. Руки і ноги відчували слабкість, повіки ставали наче не своїми, а сну однаково не було. Дебілізм повний. Вийшовши на балкон, вона припалила цигарку. Вогні навколо мерехтіли й роздвоювались. Ого... Бракувало тільки перехилитись і впасти з дванадцятого. Ото й розв'язалися б проблеми. Боже, яка херня...