Выбрать главу

Це був новий удар долі. Бездоганно «вигребши» у надважкій ситуації, законно сподівалася на успіх. І до того йшлося. Після життєвих катаклізмів складався надзвичайно вдалий момент для стрибка кар'єри. Нечуваного-небаченого стрибка. Тепер полетіло у прірву. Мабуть, ці ідіоти не думали, що роблять.

Вона ще не знаходила собі місця, як зайшов новий шеф.

— Пані Ірино, їдемо. Ресторан замовлений — проявимо повагу до гостя. Та й призначення здалося б відзначити.

— Павле Олександровичу... Я все-таки жінка. Тому прошу вас на майбутнє стукати, коли заходите до кабінету. Пробачте.

— Домовилися. Пішли — моєю поїдемо.

— Павле Олександровичу, — ледве стримувалась Ірина, — повірте, стільки роботи назбиралося... Мушу бути тут. Ви ж не хочете, щоб перший день вашого керівництва ознаменувався неув'язками, які потім доведеться розгрібати кілька тижнів?

Пауза свідчила, що ця людина не звикла до відмов.

— Добре, працюйте.

Двері зачинилися ненадовго. За кілька хвилин, щоправда, вже після стуку, на порозі постав Хофнер.

— Пані Ірино, ми на вас чекаємо. Я — дуже. Двоє джентльменів чемно просять скласти їм компанію.

— Пане Хофнере, — в своїй небездоганній німецькій вона зараз добирала кожне слово. — Можливо, ви не помітили, але я призначена для інших потреб, а не для компанії чоловікам у ресторанах. Для супроводу краще візьміть секретарку. Було приємно з вами працювати. Дякую.

Попереду чекала смуга нового оговтання, сірих днів і марних зусиль. А тепер належало стати собі на горло і тупо робити своє, виконувати обов'язки. Продовжувати лізти догори, незважаючи на обдерті лікті та пошарпані нерви.

Іноверцев виявивсь екземпляром, порівняно з яким Дробот міг відпочивати. До вечора наступного дня в Ірини виникло бажання взяти портрет покійного в рамку і повісити у найвиднішому місці на стіні як згадку про світлі часи. Це був парадокс, але якби не зайва завзятість всюдисущої заступниці, з попереднім начальником, нехай він був тричі бандит, ще не знати скільки жилося б «довго і щасливо».

Її викликали до кабінету керуючого зі самого ранку. Запах ароматизованої кави вперемішку з дорогими парфумами викликав легку нудоту. Довелося зробити зусилля, аби не скривитися. Зондуючий погляд нового очільника також не додавав позитивних емоцій. Мішечки під очима свідчили про його схильність до «солодкого» життя.

— Ірино, вчора ми з паном Хофманом через вашу відмову мали певні затруднения. Я у місті нова людина, навіть мешкаю поки що у готелі. Сподіваюся, ми з вами сьогодні гарно пообідаємо, а потім я розраховую на екскурсію.

— Пам'ятники, музеї? — не зморгнула Ірина.

— Можливо. Але насамперед — гарний масажний салон, тренажерний зал, басейн. Ну і хотілося б навідатися до агентства, яке торгує нерухомістю. Є бажання осісти... Давайте проведемо робочу нараду вдвох, а потім...

— Павле Олександровичу... — вираз обличчя Ірини красномовно свідчив про те, що вона збирається з думками. — До робочої наради мушу підготуватися. Десять хвилин, не більше. Сподіваюся, дозволите. А все решта... Я вже казала вчора панові... м-м... Хофнеру — по другій частині, тобто по пер-шш... ви ж із цього почали — з успіхом упорається Наталі. Я ж цінна суто за фаховими питаннями. Ви переконаєтеся.

— Зрозумів. Але, Ірочко, я звик сам вирішувати, хто з моїх підлеглих більше для чого цінний. Тому давайте не розладжувати роботу фірми і не лише дотримуватися субординації, а й дбати про хороші, навіть дружні стосунки. Ви ж не проти наших з вами дружніх стосунків? Я цього хочу, чесно кажу.

— То чесно скажіть ще одне. Мені відразу писати заяву на звільнення? Я не сплю з начальниками, даруйте за відвертість. Прошу це врахувати, щоб, як ви кажете, не розладжувалася робота фірми. Краще піду звідси, щоб зняти усі незручні моменти. Але прошу вас врахувати один нюанс: жінок багато, такий чоловік як ви знайде на будь-який смак. А компетентна людина, спроможна успішно вирішувати виробничі питання, якій можна довіряти, яка не підведе в будь-якій ситуації... Зважте — що цінніше. І якщо раптом вирішите правильно, не називайте мене «Ірочкою». Ірина Ігорівна або пані Ірина. А стосовно дружніх відносин я не проти. От тільки складаються вони самі й після певного часу успішної праці. Домовитися про них наперед неможливо.