Прикро.
Та коли настає цей день, у кожній людині утворюється бодай маленький спалах, виникає хоча б іскорка бажань кращого, і дай Бог, щоб вистачило пильності не проґавити її появу, знайшлися сили й прагнення забезпечити розгоряння. Їй усе-таки вдалося не проґавити. А вишукувати сили ця жінка уміла завжди.
Спалах відчувся саме тоді, коли шлях проліг поблизу кварталу, де розташувався знаменитий салон мобільного зв'язку і ноги наче самі завернули на вуличку, де мав стояти при вході той, кому здалося б виставити претензії за усе. Цікаво, чи на місці він? Якась завзятість оволоділа Іриною, хоча це й віддаляло її від майданчика, де залишилася гора заліза, котра чомусь уже не радувала. Це був дивний феномен. Скільки часу довелося промріяти про новий «Лендкрузер» — спочатку безпідставно, а потім цілком заслужено. І ось, на тобі... Нехай агрегат був куплений на тлі подій, котрі важливістю і фатальністю могли поглинути усі інші відчуття. Але ж потім? Шикарна й омріяна «тачка» чимдень здавалася меншою, звичною, більше гуцала на ямах і дратувала різного роду неув'язками. А скільки бабла пішло!
Він стояв на звичному місці, щоправда, трохи глибше, оскільки тепер був не сам. Поруч і дещо спереду примостилася мала й непереконлива снігурочка, яка посміхалася, розтягнувши рота до вух, конопата й нахабна. «Ну, ти й знайшов...» Бовдур виправдовував своє призначення. Що з такого питати!
Альбіна зателефонувала ближче до обіду.
— Привіт, стара...
— Не зрозуміла... Це що, новорічні приколи? До свого паспорта давно заглядала?
— Чого пінишся? — не зрозуміла подруга. — Твоїми словами з тобою й говорю. Що, тобі можна все, а іншим — нічого?
— Усе тобі можна, заспокойся.
— Ну, тоді вітаю. З тим, що минає.
— А чому так рано? — здивувалась Ірина. — Ще встигнемо. Коли зустрічаємося?
— Не знаю, — засумнівалась Альбіна. — Взагалі-то я ще без найменшого уявлення, де справлятиму. Є одна прикидка. Запросили друзі. Я тобі розповідала про Машку, ну, ту, якій наречений обіцяв спа-салон відкрити. Ото вони зібралися святкувати. А у нього партнер не при ділах. Ну, в особистому плані, маю на увазі...
— Зрозуміла, що в даному випадку маєш на увазі, — зовсім іншим голосом промовила Ірина. — Давай. Гарно святкуйте.
— Чого ти?!
Вимкнула канал зв'язку. Цей рік, ні, не «Новий», узагалі цей рік претендував стати у певному розумінні винятковим. І вона не наважувалася визнати, в якому саме. Звісно, такого не буває, а подібні думки — лише наслідок чергового «депресняку», яких пережито вже ого-го скільки! Чи ж варто перейматися ще одним, черговим? Проте одна й та сама думка вперто розштовхувала інші, намагаючись таки вилізти найвище. Ірина ніколи не страждала синдромом «страуса», тому дала їй шлях.
Рік справді мав одну неприємну особливість. Якщо раніше в усіх розуміннях Ірина була нарозхват, то упродовж нього визначилася чітка тенденція — її припинили потребувати. Усе дотеперішнє життя цій жінці тільки й доводилось обирати серед безлічі різноманітних пропозицій, що звучали раз за разом. Бракувало навіть часу, щоби вникнути у них, тому більшість мусила відкидати гуртом, зчищаючи їх із себе, немов павутиння, що заважає нормальній життєдіяльності. З нею хотіли спілкуватися, дружити, працювати. Її хотіли кохати. І коли час від часу «криголам» її ходи змучувавсь або ж набридало щось старе, залишалося тільки кинути оком та обрати.
Чому змінилися розклади? Що — постаріла? Втратила шарм і драйв? Чому життєва ситуація вийшла з-під контролю? Завівши двигун, Ірина продовжувала сидіти нерухомо. У чому заморочка? Ціле життя вона гризла методично й наполегливо — усе, що потрапляло під гострі й невтомні зуби, збільшуючи апетит. Останній рік ознаменувався тим, що почало відламуватися величезними шматками, такими, що не могла проковтнути. А з чим іще порівняти аферу з промінвестбудом? Або двобій із Дроботом? Або...
Третє «або» виявилося справді найважчим. Цей шмат так і не проковтнувся, розкришившись по підлозі настільки дрібно, що не позбирати. Кохання, якого не буває, обломилось їй несподівано і неочікувано. Здобич виявилася надто великою і, не маючи відповідного досвіду, Ірина не зуміла нею розумно розпорядитися. Тож «обломилось», а потім і «обламалося».