Тепер її брови скинулися так, що вгледіла й ота позаду.
— Ви... маєте на увазі жінку, яка стоїть за вами?! Ви що, насміхаєтеся? Вона ж скатертини від прапора не відрізнить!
— Чому? — не зрозумів Андрій.
— Тому що всі покоління її родини на клейонці обідали. Їй же шнурівки на черевиках потрібно зав'язувати! Часом не робите цього?
Обличчя його залишалося цілком серйозним, не промайнуло навіть тіні образи за подругу.
— Ірино... Розумієте, якщо жінка подобається, то і зав'язати їй шнурівки також приємно.
— А... ви хочете сказати, що ця дівчинка подобається вам більше, ніж я? Чому ж ви тоді цілий місяць червоніли й слину ковтали?
— Як вам пояснити, Ірино... Я ж не казав, що ви мені не подобаєтесь як жінка. Взагалі, навряд чи є такі, кому ви не сподобалися б. Але... ви цього ще не знаєте — під час роботи з тією справою мені довелося стикнутися з деякими документами. Через нестачу часу не хочу вдаватись у подробиці, словом, я виявився не настільки тупим, як вам здавалося. Ви добряче наслідили у багатьох місцях. І намагалися «прибрати» за собою на совість. Гадаю, не ви скручували шию своєму директорові, проте ваша участь у темних справах навколо його загибелі не обмежується тим, що фігурує в протоколах. І мене не цікавить ваша справжня роль. Достатньо, що для себе я вчасно усвідомив, що ви — підступна і жорстока людина, яка не зупиняється ні перед чим задля задоволення власних інтересів. Стосунків із такою жінкою, прямо кажучи, не хочеться. А те, що сподобалися мені, змусивши нерівно дихати... то саме це винне у тому, що ви не перейшли з категорії свідків до менш престижної і зараз вас не прасують слідчі у тій самій справі. Та й мені робити це було б надто неприємно. Важко кривдити жінку, до якої щось відчув. Тож святкуйте спокійно, пані Ірино, і не згадуйте мене лихим словом.
Відійшовши від співрозмовниці та обійнявши худенькі плечі подруги, Андрій нахилився до неї, щось промовляючи. Обоє зникли у натовпі. А Ірину буквально розносило на частини. Не від того, що відкрилися можливі «перспективи», про які вона досі не здогадувалася та яких лише за збігом обставин вдалось уникнути. І не від розуміння, що насправді, як виявилося, не зуміла переграти людину, котру не сприймала серйозно. Щойно, вкотре за останній час, повторилось явище, яке раніше могло б трапитися хіба у вигляді винятку. Цього ж року вперто напрошувалося похмуре слово «тенденція». І зараз Іриною не просто черговий раз знехтували. До неї проявили поблажливість, і дякувати за це належало власним ногам та третьому розмірові грудей.
Хотілося розтрощити геть усе кругом. Натиснути на «газ» і летіти по прямій, руйнуючи те, що навколо. Але й такі уявлення не давали полегшення. Повна нісенітниця! Навіть «Лендкрузер» менший за будинки або вантажівочки, що возять продукти. Не надто щось зруйнуєш. Як висловився на цю тему Олег? Коли на душі лад, приємно й старим чайником скористатись. А коли ні — не подарує задоволення і шикарне авто.
Що робить він зараз? Найімовірніше, також готується. Сидить в інтернеті, розсилає новорічні вітання таким як сам. Хоча... Цього вона не могла не визнати навіть зараз, навіть у далеко не найкращому стані. Таких людей більше нема. Цікаво, чи значиться вона у його планах стосовно новорічного привітання? Чому ні? Хіба ж вони вороги чи незнайомі люди? А що, як це вітання вже вдома? У комп'ютері, треба лише розпакувати... Що, як в Олега — також наслідки важкого періоду, які нарешті минули, повертаючи йому здоровий глузд і здатність мислити тверезо?
Думка взяти й завітати отак просто з привітаннями виникла раптово. Розумна, нічого сказати. Тільки от... скільки разів за останній час Ірина вже робила такий крок? Не один і не два — точно. І що? А нічого. Її там не потребували. І навряд чи щось змінилося лише тому, що за кілька годин почнеться новий відлік часу. Хоч... емоційно обтяжена людина у такий момент здатна на зміни настрою. Що, як він справді сам і збирається без будь-кого зустрічати Новий рік? Тоді — один розклад. А найімовірніше, зараз у нього інший Олег, який, можливо, привів ще когось, аби інвалід не почувався самотнім.
За цими думками й доїхалося додому. Відкривши ноут, Ірина зазирнула до пошти. За кілька днів набралось усякого. І ось воно. Лист від Олега таки прийшов. Лише годину тому. Тож це — новорічне вітання. Без зайвих роздумів клацнула по кнопці. Сьогодні взагалі усе робила без зайвих роздумів, наче в ній увімкнувсь якийсь передбачений для подібних випадків «автопілот», оскільки «вручну» вже не витримувала. Очі швидко пробігли кілька рядків.