А ось чому. Бо, поклавши руку на серце, приписувати жодне з надбань тільки власним заслугам не виходило ніяк. Якби не Олег, котрий зумів те, що навіть з висоти осмислення не вкладалось у голові, чорта лисого були б і бізнес, і машина, не кажучи вже про шубу. Її самої б на цьому світі слід вихолов. Якби не Андрій, зараз би також не сиділа б за багатим столом, не пила б французький коньяк і не переймалася філософськими питаннями. Бути б тоді підозрюваною номер один з усім, що випливає з цього. Якби не Дід Мороз, не спробувала б отого сраного кохання у виконанні інваліда. Та й без дурнуватої Альбіни з її забаганками ніколи б не добралася до істини і не розшурупала б, що й до чого. Нічого б не вдалося втнути самій — так вимальовувалося.
Гидко доходити до подібних висновків. Вона ковтнула коньяку і знову взяла аркушик. Тепер написане вже майже не читалося, та Ірина пам'ятала текст. Ось чому список як з одного, так і з іншого боку здавався неповним! Тепер зрозуміло. Вона геть забула про той дідморозівський подарунок. Саме Олег мав стояти на першому місці і в першій, і в другій колонці. Адже це надбання вона упродовж року вважала найціннішим за всі свої роки, а потім позбулася його.
Узявши маркер, Ірина спробувала написати. Нічого не виходило — алкоголю виявилося забагато. Ще кілька невдалих спроб, адже має бути завершеність. Тим паче, це правда. Очі заплющилися, голова скажено оберталася, та думки працювали на диво чітко. Усе правильно. До початку старого року в неї й так було усе. Практично все. Але постійно хотілося ще більшого. Та скільки б грошей не вдалося заробити, вона б незмінно втілювала їх в одне й те саме. Ще кращими стали б машина, квартира, одяг і багато чого іншого, ще крутішим — літній тур, проте нового у житті не з'явилося б нічого. Нічогісінького.
І от, волею випадку, їй вдалося заволодіти тим, чого не мала ніколи. Чого, як упевнено вважала, не буває взагалі. От якби вчасно облишити інші турботи і дбати лише про те, щоби воно не зникло, нікуди не поділося... Адже виникла така думка, і не раз! Чому ж тоді не догледіла? Як сталося? Тепер байдуже. Так чи інакше, зараз узахлин пила біля «розбитого корита». Інакше не скажеш. Вона зіжмакала аркуш і кинула геть. Коньяку більше не хотілось, адже ним проблем по-справжньому не заллєш проблем, а тимчасовий ефект уже відбувся.
Куди тепер подітися від таких думок? Вона схилилась і затиснула голову руками. Полегшення не надходило. Попереду — безрадісне життя з купою марних зусиль та головного болю. Чого воно варте?
Не довго думаючи, Ірина відкрутила кран і запхала під воду голову. Холодне-гаряче спрацювало належним чином. Алкоголь відступив, і очі вже знову починали щось бачити навколо. Розтерши рушником обличчя, всілася на місце і взяла телефон. Той самий, минулорічний. Тепер розрізняла навіть прізвища у списку. Ось. На екрані відкрилася сторінка Валерія.
Ні, вона й близько не збиралася використовувати таким чином останній шанс не зустрічати на самоті. До цього ще не дійшло. На кого-на кого, а на нього вона б не кинулася, навіть якби загрожував монастир до кінця життя; це по-перше. А по-друге, якщо уявити, що і цей би відповів, що вже зайнятий, тоді вже точно відразу вішатися, не переживши ганьби, більшої за яку годі уявити. Тим часом накладати руки ще зарано, і той, кого вона відверто не сприймала ні як людину, ні як чоловіка, потрібен зовсім для іншого. Ось як несподівано можуть викрутитися думки людини у новорічну ніч!
Лише зараз Ірина остаточно усвідомила, що гризе найбільше, не даючи жити. Сумніви. Вони — чи не найгірше, що буває у житті. Це те, з чим упоратися самотужки справді важко. Саме вони винні. Картини втраченого щастя, яке почалося після минулого нового року, вперто сиділи у спогадах, не бажаючи відступати і краючи до нестями. Як же щиро вона тоді повірила, що досі помилялась і усе це насправді буває. Дуже рідко, як виняток, але буває. І їй, не будь-кому, а саме їй вдалося знайти це й отримати! Яка ж тоді впевненість оволоділа нею, яке бажання змінити життєві установки!
Та вже невдовзі усе це виявилось ілюзіями. Звичайними дурними жіночими ілюзіями, на які, виходило, здатна навіть вона. Насправді нічого такого на світі не буває. І впевненість, що вона жила досі правильно і нема за чим шкодувати, повернулася на місце. А що ж діється зараз? Схоже, воно таки існує. Усе спочатку? Не від пляшки ж коньяку її так ковбасить! Що за життя... Як це витримати? Адже, якщо таки існує — то трапляється, справді, лише раз у житті, ще й далеко не кожному. Отже, їй більше не світить.