Уявилося, що, провертаючи якусь комбінацію, отримує гроші, незрівняно більші за той дроботовий «спадок», а в останню мить робить прикру, навіть дитячу помилку — й вони зникають. Ні, не те враження. Зовсім. Кілька днів повного сказу, а потім прикрі спогади на місяць, не більше. Вся гризота. Що б іще уявити? Її призначають напостійно директором корпорації, а раптом з'являється інший. Власне, це вже було. І що? Давно у «корзині» й навіть не згадується. Чорти... У багатства, про яке йшлося, нема порівняння.
Дика втома оволоділа нею раптово. Воно й не дивно. Скільки можна! Так товктися по цьому світі як вона — будь-хто запариться. Коли довго працюєш на тренажері, у м'язах виникає біль від гострої перевтоми. Але на неї намагаєшся не зважати, бо в тому й користь тренування. Продовжуєш через «неможу». Та настає мить, коли край... Щось подібне відбувалося саме тепер, щоправда, не з м'язами — якимось іншим елементом організму, котрому ще більше потрібна витривалість, адже він визначає усе. Елемент з невідомою назвою, адже душі у нього нема.
Лягти і відпочити — просто зараз. Ні, не те. Щойно голова торкнулася подушки, Ірина звелася на ноги. Не допоможе. Враження, що саме тепер, хоча гірше давно позаду, життєві оберти стали максимальними, не покидало її. Саме від цього «пливе» голова та їде розум. До чого тут коньяк?
Відчинивши двері, вона хапнула холодного повітря. Над дахом на тлі чорного неба пропливали сиві снігові хмари. Внизу серед інших машин заснув, скупо припорошений снігом, її «Лендкрузер». Якби запустити двигун та, не вмикаючи передачі, поставити ногу на «газ» і так довго тримати, поступово підтискаючи більше й більше. Вуха майже реально вловили зростаючий звук та вібрацію кузова. Сильніше й сильніше. Оберти двигуна зростають, салон хитає, він гріється, п'ючи бензин і кидаючи вихлоп. Від деренчання болять вуха не лише її, а й довколишніх. Стрілка тахометра доходить до червоної межі, а потім зашкалює. Здається, потужний апарат готовий розірватись. А руху вперед нема. Скільки це може тривати?
Щось подібне відбувалося і з нею самою. Витримувати більше неможливо. Понад усе захотілося спокою. Вже, негайно. І не того, що настає ненадовго, коли тіло заспокоюється на ліжку й на короткий час непритомніють думки. Справжнього. Такого, щоб припинилися муки. І більше ніколи...
Вона нахилилася через поруччя, які виявилися надто високими і неприємно тиснули в груди. Зазнати наостанок болю не хотілось, а туди, униз продовжувало тягнути з непереборною силою. Там спокій. Такий, що гамує все, розв'язує будь-які проблеми. Ще одне зусилля — і муки скінчаться, просто усе, що робиш, вона звикла робити по-людськи.
Ірина підсунула ящик із журналами і стала на нього. Майже повний, тому верхня кришка лише ледь-ледь увігнулася. Стояти м'яко, і тепер перила сягали низу живота. Зручно. Лише один рух уперед. Далі — свобода та спокій. Тільки б не трапилося чогось такого, що перешкодило б! Ця думка злякала. Проте Ірина таки спромоглася на погляд назад. Ні, усе нормально. Звідти не кликало нічого. Отже, рішення виважене.
Тіло похилилось уперед. Пальці обхопили гладке поруччя. Кульбіт у темряву, яка ніскільки не лякала, відбудеться швидко та безболісно. Незважаючи ні на що, її життя закінчиться щасливо. Вага перенеслася на руки, і нога намацала стіну позаду, щоб відштовхнутися. Все, годі розтягувати задоволення!
Позаду задзижчало неприємно й нав'язливо. Забутий телефон на журнальному столикові.
Дідько! Навіть у таку мить це паскудне життя намагалося набридати до останнього, пхаючи палки у колеса. Навіть тоді, коли знайдено вихід і проблеми близькі до остаточного розв'язання. Чорти б забрали! Можна не зважати і зробити оце кінцеве зусилля, але так неприємно, коли в останній момент щось муляє, заважає. Їй завжди вдавалося добитися високоякісного життя. Чому ж закінчення має бути капарним? Зараз. Вона навіть не дивитиметься, хто доривається. Проте смартфон невдало замовк ще до того, як рука торкнулася корпуса. Ніхто не телефонував, це був сигнал про надходження есемески. Ще б, Новий рік, як-не-як...
Ірина дуже поспішала, тому випадково торкнулася пальцем сенсорних кнопок, коли табло ще світилось, і незнайомий номер, одразу збільшений на весь екран, таки потрапив на очі. Зовсім незнайомий. А перші слова есемески, які завжди одночасно з'являлися рядком нижче, чітко давали зрозуміти, що це аж ніяк не вітання. Більше того — повідомлення про лист електронною поштою, адже інформація, яку комусь припекло відсилати їй за годину до Нового року, не влазила у допустимі обсяги смс.