Нік провалився в сон. Останнє, що він чув, були кроки Уллі, що пройшла повз його матрац до столу, за яким Сахно старанно перегортав телефонний довідник.
62
Спати з ногою, прикованою до кронштейна – зменшеної копії баштового крана, – що височів над ліжком, було дуже незручно. І хоча на третій день самопочуття Віктора різко покращало, але заснув він далеко за північ. Заважав і хисткий квадрат світла, що падав на підлогу через віконце над дверима палати.
Перед сном довго думав про Занозіна. Як виявилося, вони тепер були сусідами, адже лежали в одному госпіталі, тільки на різних поверхах. Майор Крисько, що приходив минулого вечора, навіть посміявся з приводу того, що економить масу часу, «одним пострілом двох зайців убиваючи».
Після того, як майор пішов, апельсинів у тумбочці додалось, і щоб хоч якось із ними впоратися, Віктор з’їв один. Решту вирішив віддати дружині. Вона обіцяла прийти завтра разом із Яночкою. Яночці апельсини корисніші, ніж його, Віктора, поламаній нозі.
А прокинувшись, Віктор спочатку відчув якісь зміни в повітрі, а потім і побачив їх, обернувшись до вікна. Там, за вікнами госпіталю, падав сніг. Великий, лапатий. Сипався з неба донизу.
Сніг зачарував Віктора. Він прилип поглядом до вікна, ні про що більше не думаючи.
Коли медсестра привезла на роздавальному візку сніданок – манну кашу з жовтою плямою масла посередині та чай, – він усе ще дивився на перший цього року снігопад.
Після сніданку його ногу відчепили від кронштейна й опустили на ліжко.
– Ось так полежте пару годин не рухаючись, – командував хірург. – Я прийду – скажете, що відчуваєте.
Віктор нічого не відчував. Утім, він відчував ногу, і йому навіть здавалося, що міг би її підняти разом із гіпсом. Але такої команди від хірурга не надходило. І він лежав. Лежав сумирно і нерухомо, поки знову не прийшов хірург та, задоволений рентгенівським знімком і відсутністю неприємних відчуттів у власника ноги, сказав, що сьогодні ж Віктора відвезуть додому, де він може поступово повертатися до нормального життя, але поки що тільки в межах квартири.
«Швидка» привезла його на Харківське шосе під третю годину. На щастя двох санітарів, новенький вантажний ліфт у будинку працював, і на восьмий поверх Віктор піднявся лежачи.
Закотивши розкладні ноші з коліщатками в квартиру, санітари вивантажили Віктора на підготовлену Ірою канапу і, відмовившись від чаю та від десяти гривень, запропонованих дружиною, пішли. Один, щоправда, повернувся хвилини через три. Виявляється, вони привезли з собою милиці для походів Віктора по квартирі. Милиці було видано в тимчасове користування, і Віктора попросили розписатися в їх отриманні.
– Коли не потрібні будуть – повернете, – діловито сказав санітар і пішов.
Цього ж вечора, коли Віктор добувся без особливих проблем з милицями на кухню і всівся на своє улюблене місце, подзвонив Георгій.
– Скільки тобі шкутильгати? – запитав він.
– Хірург сказав, що гіпс знімуть через три тижні.
– Та-а-ак, – мовив неквапно Георгій. – Невесело. Гаразд, слухай! Водій твого МАЗа повісився, не витримавши провини. У чому я особисто сумніваюсь…
– У тому, що він не витримав провини?
– Ні, в тому, що він сам повісився. Але в цьому нічого дивного немає. Дивно інше. Те, що спостерігали за тобою з вікон штабу прикордонних військ, а фотографували з вікон навпроти – з СБУ.
– Звідки ви знаєте?
– Як звідки? Поки ти спостерігав за дверима, ми спостерігали за реакцією на твоє спостереження. І слід сказати, ти, схоже, переполохав два відомства. Твою особисту справу забрали з відділу кадрів Міністерства СБУ на вивчення.
Віктор сторопів.
– То що ж мені робити? – запитав він.
– Нічого не робити. Видужуй. Нехай події поки що розвиваються без твоєї участі – так навіть безпечніше для тебе. Я триматиму тебе в курсі.
За вікном було темно, і сніг більше не падав. Власне, він і падав тільки уранці й лише кілька годин. Потім розтанув. Це був пробний запуск снігу. Він випаде ще не один раз, перш ніж осінь перейде в зиму.
Сидіти з відставленою набік, вирівняною гіпсом ногою було вкрай незручно, і Віктор, повернувшись у кімнату, влігся на канапу.
63
Нік спав важко, раз у раз перевертаючись із боку на бік. Гуділа голова і нив живіт, і хоч яку б позу він прибирав, врешті-решт вона видавалася незручною. І ось, коли під оболонкою напівсну він, здавалось, улігся зручно – і це після трьох чи чотирьох годин мук, – його затрусили. Злякано розплющивши очі, він побачив над собою обличчя Сахна, що сів навпочіпки поруч.
– Ну ж бо, вставай! – стишено сказав Сергій.