Утрьох вони зайшли в перший же магазинчик одягу, що трапився, де їх зустрів привітний араб.
Сахно ткнув пальцем на чорні дуті куртки, що висіли на металевій вішалці-ялиночці в центрі єдиної зали.
– Скільки вони коштують? – запитав Сергій, примружено дивлячись на бирки з цінами.
Нік знизав плечима.
Сахно дістав сто марок і показав арабові. Потім знову ткнув пальцем у куртки.
Араб кивнув, зняв із вішалки куртку і простягнув її Сергію. Сергій хитнув головою й показав пальцями, що йому потрібно дві куртки.
Тепер уже араб заперечливо захитав головою.
– Слухай, запитай його, може, він німецьку знає? – попросив Сахно Ніка.
Араб німецьку знав, і через п’ять хвилин і Нік, і Сахно натягували на себе теплі чорні куртки, заплативши за обидві сто п’ятдесят марок.
– Так, тепер потрібно щось для Уллі.
Сахно обвів уважним поглядом магазин. Знову зупинив погляд на арабові і показав пальцем на Уллі.
Вона тим часом підійшла до дерев’яного стелажа зі светрами і вже тримала в руках светр смарагдового кольору.
– Запитай, скільки він коштує! – скоріше наказав, аніж попросив Сахно.
За сорок марок светр було тут же куплено і надіто. Потім араб витягнув звідкись коротеньку коричневу куртку із замші. Сахно скривився, дивлячись на неї, але Уллі вона сподобалася. Вона відразу приклала її до себе, потім наділа й підійшла до дзеркала.
Заплативши ще й за куртку двісті марок, вони вийшли на вулицю. Тепер нульова температура була їм не страшна. Але хотілось їсти.
Зупинилися перед задрипаним в’єтнамським кафе, у вітрині якого були вивішено кольорові фотографії страв.
– Ось! – рішуче мовив Сахно і глянув на Уллі. Дівчина кивнула.
Усередині до них одразу підскочив в’єтнамець із пластиковим меню, але Сахно рішуче відвів рукою меню і потяг в’єтнамця за собою на вулицю. Там він пальцем ткнув у фотографії трьох різніх страв.
– Що ти замовив? – запитав його Нік, коли той повернувся за столик.
– Біс його знає, найапетитніше, – відповів Сергій. – Але усім різне.
Найапетитніше, врешті-решт, виявилося для Ніка грудкою вермішелі з грибами та шматочками шинки, политої соєвим соусом. Для Уллі принесли щось подібне до плову, политого кетчупом. Ну а для себе Сахно отримав дві великі сардельки цілком європейського вигляду.
Нік із подивом усвідомив, що Сергій не замовив спиртного. Здивувався, але нагадувати йому про це не став.
– Скільки звідси до Люксембурга? – запитав, жуючи, Сахно. Нік не знав, і Сергій перевів погляд на Уллі. Поставив їй те ж саме запитання і, задоволений відповіддю, кивнув.
– То скільки? – поцікавився Нік.
– Три години їзди і потім іще година до Тріра. Якщо не поспішати, то до вечора будемо в гостях… – На обличчі у Сергія з’явилася недобра посмішка. – Як ти гадаєш, тисяч двісті баксів з нього викачаємо?
Нік знизав плечима.
– Викачаємо, – впевнено мовив Сахно й сам собі кивнув. – Я тобі п’ятдесят дам, мінус витрати. І можеш ушиватися куди хочеш!
– А ти куди поїдеш? – запитав Нік.
– А ми… є одне місце… Випити б… Та не можна. Я, поки не отримаємо бабло, зав’язав!..
Уже наближаючись до машини, Сахно раптом зупинив їх жестом руки. Біля їхнього лімузина копошилися двоє хлопців.
Сахно, показавши жестом залишатися на місці, прокрався на зігнутих уперед. Потім озирнувся, і Нік побачив у його очах лють.
Через хвилину біля машини виникла метушня. Нік і Уллі кинулися туди. Коли підскочили, побачили, як Сахно несамовито лупцює високого хлопця. Поряд на асфальті лежать витягнуті з машини магнітофон і сумки. Скло задніх дверець розбите.
– Досить! – сказав Нік, бачачи, що хлопець уже не рухається. Але Сахно, зціпивши зуби, продовжував буцати його ногою. Уллі стояла і спокійно спостерігала за тим, що відбувається. У її очах Нік, навпаки, побачив захват. Нарешті Сахно зупинився – мабуть, просто втомився.
Відчинив двері, закинув речі назад. Потім кивком підкликав Ніка.
– Допоможи! – сказав він, показуючи на хлопця, що лежав непритомний. – Другий утік!
Сахно взяв хлопця за ноги. Нік, не зовсім розуміючи, навіщо вони це роблять, підхопив лежачого попід пахви.
– Давай його в машину! – скомандував Сергій.
– Навіщо?
– Хлопець для биття завжди згодиться!
«Хлопця для биття» заштовхали на подіум для труни, обклавши з боків речами. Він тепер лежав на животі, руки витягнуті вздовж тіла.
– Я йому, суці, покажу, як у похоронний лімузин вламуватися! – кинув Сахно, з силою гримнувши задніми дверцями.
Уллі сіла за кермо, а Сахно і Нік зайняли пасажирське сидіння.