– В якому банку ці мільярди? – неголосно запитав Нік, підійшовши до Вайнберга, що всівся знову на підлозі.
На розбитому обличчі хазяїна виникла хвороблива, гірка посмішка.
– На Кіпрі… – мовив він через силу й заворушив губами, намагаючись щось виплюнути з рота. Нарешті йому це вдалось, і на мокрий паркет упали червоні від крові два вибиті зуби. – Навіщо вам це… ці гроші ніхто не отримає…
– Назва банку?
– «Норд Медітерраніен».
– А де знайти цього П’єра?
– Париж, представництво «Аерофлоту».
У їдальню повернувся Сахно, тримаючи в руці якийсь пакет. Насамперед він вимкнув плиту. Потім висипав вміст пакета на вільний край обіднього столу: дві чекові книжки, гаманець із кількома кредитними картками, ключі від машини й записник.
– Ну що, – кинув він погляд на Вайнберга, – вчитимемося писати? Вставай, жерти подано!
Вайнберг ледве підвівся. Хитаючись, підійшов до столу. Сергій підставив йому стілець. Той сів. Рукою присунув до себе одну з чекових книжок, розкрив. Узяв ручку і підвів утомлений погляд на Сахна.
– Ну, скільки не жаль? – посміхнувся Сергій. – Пиши: триста тисяч марок! Це ж приблизно двісті тисяч баксів, так? – Останнє запитання було поставлене Ніку. Той кивнув.
Вайнберг повільно вивів указану суму на чеку. Запитливо подивився на Сергія.
– На чиє ім’я чек? – запитав він стомлено.
– Ніколас Ценн, – із посмішкою сказав Сергій.
Отримавши в руки чек, Сергій насамперед перевірив суму і дату. Задоволено кивнув і заховав його в нагрудну кишеню джинсової куртки. Відійшов до плити, розклав тальятеллі по трьох тарілках і поставив їх на стіл, одну навпроти хазяїна квартири.
– А цьому? – Нік кивнув на бельгійця, який сидів на підлозі мовчки, незважаючи на відсутність у роті кляпу.
– А цьому за що?… Ну грець з ним, якщо хазяїн не проти… Ти не проти? – запитав Сахно Вайнберга і, не дочекавшись відповіді, сказав: – Тільки руки не розв’язувати, сам його з ложечки годуватимеш!..
Вайнберг їсти не хотів, було видно, що з вибитими зубами він просто не міг їсти, але після невдоволеного окрику Сергія, кривлячись од болю, він усе-таки жував тальятеллі.
Нік, швидко набивши шлунок, погодував бельгійця. Той, здавалося, ковтав цю італійську локшину не жуючи.
– Ну і компашка, – посміхнувся Сахно, обвівши повеселілим поглядом сидячих за столом. – Хоч картину пиши!..
Згори долинув дивний крик, і посмішка зникла з лиця Сергія. Він схопив пістолет, що лежав поряд із тарілкою. Спрямував його на Вайнберга.
– Хто там?
– Нікого… папуга…
– Папуга? – Сергій знову посміхнувся. – Ти що, тварин любиш?
Вайнберг кивнув.
– Я теж. Яка порода?
– Кільчастий.
– Говорить?
– Ні.
– Правильно, – кивнув Сахно. – Нíчого примушувати тварин розмовляти, для цього китайські іграшки є. А як звуть?
– Боря.
– А у мене черепаха… – мовив із дитячою безпосередністю Сахно. – Ніною звуть.
Згори знову долинув крик папуги, і Сахно попросив Ніка принести клітку вниз.
Красива купольна клітка була зачохлена. Вже поставивши її на стіл, Нік зняв чохол, і всі витріщилися на довгохвостого красеня, який теж із не меншою цікавістю оглядався на всі боки.
– Дай йому попоїсти, – наказав хазяїнові Сахно.
Той устав із-за столу, підійшов до кухонної шафки, дістав коробку із зображенням білого какаду.
– Вибач, – сказав раптом хазяїнові Сахно. – А я про тебе погано думав. Ти начебто нічого дядько…
І Нік, і Вайнберг подивилися на Сергія здивовано. Лише бельгієць, який не розумів, про що йшлося, був абсолютно заворожений папугою і витріщався на нього не кліпно.
Годинник відбив п’яту ранку. За вікном їдальні все ще було темно.
– Сергію, на автовідповідачі хтось обіцяв приїхати вранці! – захвилювався Нік.
– Хто приїде? – ввічливо запитав Сахно хазяїна.
– Це вже неважливо, – зітхнув Вайнберг.
– Ну, може, тобі неважливо, – погодився Сахно. – Але нам важливо…
– Друзі, вбивати приїдуть… я смерті вже не боюся… втомився боятися.
– Правильно, я теж твоєї смерті не боюся, хоча жалко, – кивнув Сахно. – Може, в Люксембург тебе відвезти разом із Борею?
Вайнберг заперечливо хитнув головою.
– Знайдуть… – мовив він після паузи.
– Твоя правда. І нам пора збиратися… Тебе зв’язати?
Вайнберг запитливо подивився на Сахна.
– Мені однаково, – прошепотів він. – Ми всі пішаки в цій грі…
– Ти й він, – Сахно вказав поглядом на Ніка, – так! А я ні, я з іншої гри! Мене ваші мільярди до…
Хвилин через п’ять Сахно попросив Ніка зібрати в пакет їжу зі столу. У той же пакет поклали два пістолети. Сахно все-таки зв’язав Вайнберга і знову перетягнув ноги бельгійця вирваним шнуром од мікрохвильової печі.