Ці роздуми та міцна паризька кава повернули Нікові зниклу бадьорість. Він пройшов уже півдороги. Може, й більше. Тепер треба йти до кінця. Певна річ, він не знає, що робити згодом, коли він дійде до отого кінця. Але йти треба. А значить, треба займатися П’єром, а не просто гаяти час із милою Tatjanoю.
Трохи пізніше він подзвонив їй і сказав, що застудився. Запропонував зустрітися завтра після роботи.
– Завтра – субота, – сказала вона. – Ми не працюємо!
– Тоді, може, вдень? – запропонував він.
Домовилися на по обіді перед тим же «Аерофлотом», на Єлисейських Полях.
Отже, вечір був вивільнений для П’єра.
Дочекавшись темряви, Нік улаштувався на старому місці біля того ж марокканця – торговця смаженими каштанами. Марокканець, здавалося, вже сприймав і Ніка як дерево, зовсім не звертаючи на нього уваги. Але трохи пізніше, коли Нік вдивлявся в обличчя співробітників, які виходили з представництва, він раптом запитав Ніка, звідки той.
– Я – росіянин, – відповів йому Нік, не відволікаючись од свого заняття.
– Візьми! – сказав марокканець, простягаючи йому паперовий пакетик із гарячими каштанами.
Нік прийняв несподіваний подарунок. Подякував і почав кидати їх по одному в рот. Не можна сказати, що смажені каштани йому сподобалися. Скоріше, здалися абсолютно позбавленими смаку. Але він їх старанно прожовував, спостерігаючи за вітринами представництва, поки там не згасло яскраве світло.
Останнім знову виходив П’єр. Він був так само одягнений і звичними рухами зачинив вхідні двері та попрямував у бік Тріумфальної арки.
Нік знову пішов слідом. У якийсь момент він опинився занадто близько, відразу за спиною П’єра. Той раптом зупинився і нагнувся до черевика. Нік одскочив убік, пройшов повз. Спустився сходинками у перехід на станцію метро «Георг П’ятий». Там зупинився. Чекав, скоса поглядаючи на людей, що спускалися. Нарешті помітив П’єра. Пропустив його вперед.
Цього вечора П’єр по дорозі зайшов тільки до супермаркету неподалік китайського ресторанчика. Купив там спагеті, пляшку білого вина та скромний букетик нарцисів. Після цього – навпростець додому. Біля свого будинку зупинився. Нік, удавши перехожого, пройшов мимо й ішов іще довго, відчуваючи на спині погляд П’єра. Коли нарешті вирішив озирнутися – вулиця була порожня.
Що робити далі, він не знав. Судячи з покупок П’єра – той чекав у гості жінку або сам збирався йти у гості.
Пройшовши мимо, Нік глянув на вікна його будинку. І тут же відвернув голову, помітивши в освітленому вікні другого поверху силует хазяїна.
Настрій зіпсувався. Нік був майже впевнений, що засвітився. Тепер треба було зібратися з думками й думати, як бути далі. Залишився позаду китайський ресторанчик, біля якого пригальмував старий «фольксваген-жук». Назустріч траплялися поодинокі перехожі, але в міру наближення Ніка до станції метро перехожих ставало все більше, а біля самої станції на центральній вуличці цього мікрорайону життя просто вирувало. Сяяв огнями «МакДоналдс», навпроти світився іншими вогнями молодіжний клуб-дискотека. Із припаркованого біля бровки автовагончика симпатичний вусатий турок продавав кебаби. Поруч на вертикальному рожні обсмажувалося м’ясо, з якого він час від часу зрізав на металевий совочок шматки, що підрум’янилися.
Нік купив у нього кебаб і, зупинившись у спуску в метро, став жадібно їсти.
У суботу вони пообідали з Tatjanoю в ресторанчику. Одягнулася вона дуже привабливо, навіть спокусливо. Під тією ж лисячою шубкою виявилася коротка сукенка із вподобаного нею синього кристаліну. Сукня так підкреслювала витончену фігуру, що погляд Ніка постійно затримувався на підкреслених сукнею красивих грудях дівчини.
Після милих поверхових розмов Нік знову запитав про П’єра. Tatjana цього разу розповіла більше. Він – один з її начальників. До недавнього часу сім’я П’єра – дружина і доросла дочка – жили разом. Але його контракт не продовжили, і він мусив у лютому повертатися додому в Москву.
Тому своїх він відправив заздалегідь, аби вони купили нову квартиру і постаралися до його приїзду облаштуватися. Допомогти їм у цьому мав його старший брат, який працював референтом Лужкова.
Після ресторану вони пройшлися вечірнім Парижем. Tatjana показала Нікові Монмартр, середньовічну площу Каре. Він почастував її морозивом у маленькому затишному кафе. Собі взяв каву з коньяком.
Потім, пославшись на справи, Нік розпрощався з дівчиною. Поцілував її в щічку і пообіцяв подзвонити в понеділок.