Він зробив цей перший крок, коли Нік опинився вже далеченько і от-от міг злитися з натовпом перехожих. Наздогнавши Ніка і стараючись не відриватися далі, ніж на сім-десять метрів, Віктор прилаштувався за двома невисокими дівчатами – чи то китаянками, чи то в’єтнамками, які, на його подив, весело розмовляли французькою. Час від часу попереду виглядав і капелюх високого чоловіка, за яким ішов Нік. Утім, Віктор вирішив триматися тільки Ніка, щоб не розпорошувати увагу. Це допомогло йому вчасно зупинитися, коли Нік раптом різко зробив крок праворуч і застиг на декілька секунд.
Після цього Віктор збільшив дистанцію.
Хвилин через десять слідом за Ніком він спустився в метро і разом із ним зайшов у двері вагона. За поглядом Ніка визначив, де перебуває чоловік, за яким стежив Ценський.
Їхали майже півгодини. Вийшли в якомусь паризькому передмісті. І без зупинки пішли далі ланцюжком із трьох незалежних ланок.
Вулиця, по якій вони йшли, поступово ставала безлюдною. Перехожих було все менше й менше. Віктор відстав метрів на двадцять. Світло жовтих ліхтарів допомагало йому тримати у полі зору обох, що йшли попереду.
У якийсь момент він помітив, що високий чоловік на ходу озирнувся, подивився на Ніка і спокійно пішов далі, не прискорюючи кроку.
Це здалося Віктору дивним. Вже дуже очевидним було з точки зору Віктора стеження Ніка. Очевидним і непрофесійним. Але якщо чоловік не вжив ніяких заходів, значить, не помітив.
А вулиця дивувала Віктора своєю безкінечністю. Вони йшли по ній уже хвилин п’ятнадцять. На двоповерховому будинку промайнув номер «85».
Віктор подумав раптом, що високий десь тут живе, і якщо він різко зверне або зупиниться перед будинком, то Нік, скоріше за все, пройде далі. А значить, і йому доведеться пройти далі, після чого потрібно буде якось розминутися з Ценським. Тобто пройти ще далі, коли той зупиниться, щоб іти назад. Другий варіант – не найприємніший і найрозумніший, – якщо Нік одразу накинеться на високого й уломиться до нього в будинок слідом або сам змусить його відчинити двері. Що тоді?
І як сприйме Нік його появу? Адже він сам буде, видно, в такому стані, що зможе і вистрелити, не розібравшись.
Минуло ще кілька хвилин, і Нік зупинився й підійшов до дверей якогось будинку. А високий ішов далі.
Зупинятися в такій ситуації було безглуздо, й Віктор продовжив шлях. Він пройшов повз чоловіка в капелюсі, що зайшов у двір двоповерхового особнячка. Не оглядаючись, рухався ще хвилини три. Потім, підійшовши до стіни ближнього будинку, зупинився і обережно озирнувся. Він запам’ятав, у яку хвіртку зайшов чоловік. Та й був це, мабуть, єдиний будинок у цьому кварталі, що стояв за огорожею. Інші виходили фасадами просто на вулицю. Притиснувшись до стіни, Віктор уважно дивився назад. Він побачив Ніка. Прослідкував, як Нік теж зайшов у хвіртку. Оглядівся й раптом помітив якийсь рух за деревом по інший бік вулиці. Там щось блиснуло.
Придивившись, Віктор помітив мотоцикл, який стояв за деревом. З-за дерева вийшов хлопець у шкіряному мотоциклетному комбінезоні. Він явно дивився на будинок, у дворі якого зникли високий і Нік. Хлопець повільно перейшов безлюдну вулицю й теж пірнув у хвіртку.
Віктор облизав сухі губи. Засвербіли подушечки пальців. «Це нервове», – подумав він. Комбінація, що вимальовувалася, тільки спочатку видалася йому дивною. Насправді ясність настала навіть занадто швидко – Ніка брали в «бутерброд». Тому й високий, озирнувшись на ходу й помітивши стеження, нічого не зробив. Він спеціально вів за собою Ніка. Він був явно впевнений, що Нік для нього безпечний. А мотоцикліст, який очікував їх, закриє вихід, і тепер Ніка або відразу приберуть, або спочатку з’ясовуватимуть, що йому відомо і чи не відомо те ж саме ще комусь.
Іще раз облизавши висохлі губи, Віктор поспішив до хвіртки, за якою сховалися вже троє. Підійшовши до краю будинку, зупинився і прислухався. Потім виглянув. Побачив, що двері в будинок прочинені. На поріг будинку пробивалася гостра, як ніж, смужка світла. Мотоцикліста у дворі не було. Він, мабуть, уже зайшов і тихенько причинив за собою двері.
Віктор попрямував у двір. Піднявся на сходинку порога. Підставив своє обличчя під вузьку смужку світла, заглянув усередину і завмер. Перед ним, але вже за дверима, стояв, завмерши, мотоцикліст. У будинку було тихо.
Рука Віктора потягнулася до блискавки куртки – треба було терміново дістати пістолет. Але блискавка не була безшумною. І Віктор скривив губи, зрозумівши свою помилку. Треба було все це зробити заздалегідь: і куртку розстебнути, і пістолет дістати. І тепер він стояв у напруженій тиші, яка мусила найближчим часом розродитися дією, шумом, стріляниною.