Подумавши про стрілянину, Віктор зрозумів, що постріли будуть чутні. Адже він отримав пістолет без глушника, що при такій делікатній справі було щонайменше дивно. Але дивно було не лише це. Мотоцикліст явно не чекав двох, він чекав тільки Ніка Ценського, а значить, про появу Віктора йому нічого відомо не було. Отже, його прислали не ті ж самі люди, які викликали сюди його, Віктора. А значить, і завдання у мотоцикліста може бути зовсім інше. Він або людина представника «Аерофлоту», або…
Віктор дивився на спину мотоцикліста і гарячково думав, прораховуючи можливі комбінації.
Звідкись ізсередини почувся шум предмета, що падав, і мотоцикліст миттєво ожив. Дістав із кишені пістолет із глушником. Тримаючи його в опущеній руці, пішов уперед. Скориставшись шумом, Віктор розстебнув блискавку на куртці й витягнув «беретту». Критично подивився на свою зброю. Мотоцикліст був явно краще екіпірований. Навіть відхід був підготовлений і у вигляді мотоцикла стояв по той бік вулиці. А що робити Віктору, якщо він тільки не залишиться лежати на підлозі цього особняка?
Гримнули двері, й коридор-передпокій будинку спустів. Віктор зайшов усередину. Трьох кроків вистачило, щоб опинитися перед дверима зі вставкою з матового скла, за якою зник мотоцикліст.
– Руки! – почувся за дверима хрипкий окрик. – Я кому сказав! П’єр, відійди! – продовжував той же голос, що належав явно мотоциклістові.
Віктор сам собі кивнув. Було зрозуміло, що дійсно відпрацьовувалася комбінація «бутерброд».
– Ну що, Нік, – продовжував мотоцикліст, – попрощаємося?
Віктор стиснув в долоні правої руки пістолет. Лівою смикнув двері на себе і ринувся в отвір.
Далі все сталось, як у кіно. На ходу він помітив, як розвертається в його бік мотоцикліст – на його обличчі здивування й нерозуміння, в руці – пістолет із глушником. Він навіть не встиг націлити на нього зброю, Віктор вистрелив двічі по мотоциклістові й перевів погляд на Ніка, що стояв біля книжкової шафи з піднятими руками. Праворуч на підлозі сидів хазяїн будинку. Тільки був він уже без плаща та капелюха. На скроні в нього виднілось яскраве садно.
Віктор помітив, що Нік не зводить погляду з мотоцикліста, який упав. Обернувся і побачив, що той, лежачи на боці, цілиться зі свого пістолета в хазяїна будинку. Віктор ударив ногою по пістолету. Той одлетів убік. Очі мотоцикліста затуманилися. Він, здавалося, спробував подивитися на Віктора, але впустив голову на підлогу.
Віктор почув різкий рух, обернувся до Ніка й побачив, що той устиг підняти з підлоги інший пістолет. Мабуть, його власний. Тепер дуло цього пістолета дивилося на Віктора. А хазяїн будинку, що сидів на підлозі з розбитою скронею, почав задкувати, відповзати, стараючись це робити непомітно. До дверей, які ведуть не в коридор-передпокій, а кудись іще.
– Мене прислали з Києва, – Віктор намагався говорити якомога впевненіше.
Але голос тремтів.
– Навіщо? – здивувався Нік, не прибираючи спрямований на Віктора пістолет.
– Тобі допомогти… Тебе хотіли вбити, – Віктор кивнув на мотоцикліста, що лежав.
Нік явно не вірив Віктору.
– Цей хотів допомогти П’єру, – він подивився на мотоцикліста. – А ти – мені?
Губи Ніка викривилися в нервову тремтливу посмішку.
Віктор подумав, що Нік перебуває в шоку. У будь-якому разі розмова, якщо вона навіть продовжиться, обіцяла бути нелегкою.
– Кинь пістолет! – мовив жорстким тоном Нік.
Віктор опустив пістолет на підлогу. Подивився на Ніка відверто, опущені руки повернув долонями, бажаючи показати, що нічого в нього більше немає.
– Підійди до цього! – Нік показав поглядом на П’єра. – Сядь поруч!
Тепер, коли Віктор і П’єр сиділи на підлозі перед ним, Нік відчув себе впевненіше. Його погляд уперся в обличчя П’єра. В очах Ніка блиснув холод. Він сам себе відчував якось дивно, мовби зараз був абсолютно іншою людиною, ніж учора. Мовби для виконання брудної роботи йому доводилося надівати психологічну маску, в якій його ніхто не міг упізнати ні по поведінці, ні з голосу, що став уривчастим і нервовим.
– Якщо ти мене чекав, значить, знаєш, що мені потрібно, – мовив Нік неголосно й чітко, не зводячи погляду із розбитого обличчя П’єра.
П’єр, обличчя якого в цей момент виражало швидше гіркоту поразки, ніж який-небудь страх, мовчав. Він не дивився на Ніка. Погляд його ковзнув повз чоловіка, що стояв перед ним, і вперся у двері, через які сьогодні в його будинок зайшло так багато непроханих гостей. Короткі вуса підкреслювали його відстороненість од того, що відбувається. Він не збирався розмовляти, він замкнувся в собі.