– Сідай, – наказав Нік, коли все було нарізане, і вино розлите по двох келихах. – Пригощайся!
П’єр незграбним рухом узяв виделку, підчепив кілька кружечків салямі, переніс на свою тарілку.
Пістолет Нік поклав праворуч од своєї тарілки, відсунувши звідти столовий ніж. Відпив вина. Узяв собі ковбаси та сиру.
– Тобі є що втрачати? – запитав несподівано Нік, подивившись на хазяїна будинку.
П’єр заперечливо хитнув головою.
– Мені теж. Ще менше, ніж тобі, – вимовив він задумливо. – У тебе ж сім’я є… А в мене всі загинули…
– З ними нічого не станеться, – мовив раптом П’єр. – У нашій справі членів сім’ї не чіпають. Навпаки, їм потім допомагають. Дітям навчання оплачують, дружинам продукти привозять.
– Це добре, – Нік до болю у вилицях зціпив зуби.
У розмові настала пауза. Нік пив вино. Невеликими частими ковтками. Згадався знову Сахно. Навпроти сидів П’єр. Його губи нервово ворушилися. Він нічого не їв і вина не пив. Мовчки дивився на свою тарілку.
Із коридора-передпокою почувся звук кроків. Скрипнули двері, в отворі показався Віктор. Він удоволено всміхався. Нік подумав було, що треба взяти в руки пістолет, але нічого не зробив. Запитливо глянув на Віктора.
Той тримав у руці коротку товсту пробірку, в якій щось плавало. Нік спробував розглянути, але щось заважало.
– Що там?
Віктор підійшов ближче, поклав пробірку із запаяною пробкою на стіл. Спазм трохи не змусив Ніка виблювати щойно випите вино. У пробірці плавав людський палець. Жовтий, немов із воску. Навіть на зрізі, де виднівся край кісточки, він був жовтий.
– Що це? – гидливо запитав Нік.
– Палець Броницького, – упевнено мовив Віктор.
Нік подивився на нього очима ідіота.
– А хто такий Броницький? – запитав він і перевів погляд на П’єра.
П’єр мовчав.
– Людина, яку ти вбив у Києві, – спокійно відповів на це запитання Віктор, не зводячи очей із Ніка.
– Я нікого в Києві не вбивав, – так само спокійно сказав Нік і взяв зі столу пістолет.
Тепер замовк Віктор. Він пильно дивився на Ніка. Дивився й думав, що дійсно Нік не міг убити Броницького. Він узагалі навряд чи міг би кого-небудь убити.
– Звідки у вас це? – Віктор перевів погляд на П’єра.
– Привезли, – відповів той відчужено.
– Хто? Навіщо?
П’єр важко зітхнув.
– Із Москви. Мали забрати минулого тижня. Я гадав, що заберуть, поки я у відрядженні.
– Хто забере? – запитав Віктор.
П’єр здвигнув плечима. Але цей жест скоріше був виявом байдужості до всього, ніж звичайним «не знаю».
У виниклій тиші раптом прозвучала телефонна трель. Віктор витягнув із кишені куртки мобільник і відразу ж вийшов у коридор-передпокій.
Нік провів його задумливим поглядом.
– Ну що? – пролунав із трубки голос Георгія.
– Знайшовся палець Броницького, – доповів Віктор.
– Чудово. А де?
– Не знаю, у будинку представника «Аерофлоту». І Микола Ценський тут. Що робити далі?
– Представник «Аерофлоту» ще живий?
– Так.
– Виправте цю помилку і йдіть! Відразу на нове житло. Пальчик обов’язково з собою! Передзвоню через три години!
– Хлопці знайшлися? – запитав Віктор.
– Ще ні. Шукаємо! Все!
Заховавши мобільник у кишеню, Віктор раптом завмер, відчувши холод, що пробігся по спині. Відлунням повторилися в голові слова Георгія: «Виправте цю помилку!» Георгій наказав убити хазяїна будинку! Так легко і між іншим. Віктор облизав сухі губи. Повільно зайшов у кімнату, де лежав убитий мотоцикліст. Побачив на підлозі свою «беретту». Микола Ценський навіть не подумав її забрати або хоч би закинути так, щоб нею не можна було знову скористатися. Поклав її в плечову кобуру. Повернувся в кухню.
Нік помітив зміну в обличчі Віктора. Віктор зблід, погляд його став якимось скляним, неживим. Він іще раз облизав губи й відчужено подивився на П’єра. Повільно витягнув із кобури «беретту». Вистрелив П’єру в живіт. П’єр упустив голову на свою тарілку, захрипів.
– Ходімо! – крикнув Віктор Нікові. – Давай!
Потім він схопив зі столу пробірку з пальцем, заховав її в кишеню куртки й попрямував до дверей. Нік дивився на хриплячого П’єра.
– Який телефон швидкої? – запитав він неголосно.
– Три дев’ятки… – прохрипів той.
Нік узяв із холодильника трубку радіотелефону, набрав номер «швидкої» і поклав трубку мікрофоном біля рота П’єра.