Вже в холі Віктор звернув увагу на двох озброєних охоронців. Вони байдуже провели відвідувачів поглядом. А четверо відвідувачів мовчки пройшли слідом за службовцем у костюмі.
Коридор вивів їх до сходів, що спускалися вниз. Тут сяяли яскраві старомодні світильники. У короткий коридор нижнього поверху виходило кілька важких дверей.
Банківський службовець відімкнув своїм ключем одні з них. За ними з’явилися другі з кодовою системою. Службовець, затуливши собою кодовий замок, клацнув кнопками, набираючи шифр. Двері відчинилися.
Вони опинилися в просторій кімнаті без єдиного вікна. Під стелею висіли три відеокамери. По центру стояв солідний важкий стіл, навколо нього – кілька таких же важких стільців.
Георгій і Рефат усілися за стіл. Віктор і Нік залишилися стояти за їх спинами.
Нік уже не сумнівався, що банківський службовець, який зустрів їх, був араб.
Цей араб відчинив ледве помітні двері всередині кімнати й зайшов у інше суміжне приміщення. Почулося клацання ще одного замка. Через хвилину араб приніс шкіряну теку. Розкрив її на столі, витягнув кілька примірників скріплених документів. Перерахував примірники. Залишивши їх на столі, повернувся в іншу кімнату й цього разу приніс звідти приладдя для письма, що складалося з кришталевої чорнильниці, пачки промокального паперу та посудини з прозорою, схожою на воду рідиною.
Розгорнув кожен примірник документа на останній сторінці й розклав їх окремо. Запитливо подивився на Рефата і Георгія.
Георгій і Рефат переглянулися, після чого Георгій кивнув.
Він підвівся зі стільця. Простягнув долоню правої руки банківському службовцеві. Той узяв посудину з прозорою рідиною й аркуш промокального паперу. Вилив трохи рідини на папір і обтер нею подушечку великого пальця правої руки.
Після цього Георгій умочив великий палець у чорнильницю, взяв аркуш промокального паперу і, промокнувши злегка начорнилений палець, схилився над документами.
Нік дивився, як Георгій спокійно опустив палець у позначений на документі квадрат. Поставив там відбиток. Потім поставив відбиток на наступному примірнику. Нік налічив на столі п’ять примірників, і Георгій обійшов усі п’ять, «розписавшись» пальцем. Але за зовнішнім спокоєм Георгія вгадувалося напруження. Це напруження видавав і його погляд.
Він знову простягнув руку банківському службовцеві. Той за допомогою промокатки та прозорої рідини очистив палець від чорнила і перевів погляд, що здавався байдужим, на Рефата.
Рефат із очевидною легкістю повторив процедуру «підписання» документів.
Очистивши палець Рефата, службовець запитливо подивився на Віктора і Ніка. Рефат немов перехопив його погляд і заперечливо похитав головою.
Георгій у цей момент дістав із кишені широку пробірку з «законсервованим» пальцем Броницького. Потім дістав із кишені піджака гумові рукавички. Натягнув їх на руки. Відкрив пробірку і витягнув палець. Його рухи були обережними, як у хірурга під час складної операції.
Банкір, на подив, абсолютно спокійно зреагував на появу окремого пальця. Він так само ретельно протер його перед тим, як Георгій опустив подушечку пальця в чорнильницю.
Потім, як печаткою, Георгій поставив відбитки пальця в третьому квадратику кожного документа. Очистивши палець Броницького від чорнила, знову заховав його в пробірку.
Банківський службовець, почекавши трохи, поки відбитки підсохнуть, зібрав документи і, кивком запропонувавши усім іти за ним, попрямував до дверей у суміжне приміщення.
Там усе мало більш сучасний вигляд. Декілька високих сейфів під стінами.
На довгому столі – ввімкнений комп’ютер. Поряд із ним – широкий сканер, принтер.
Араб, відкривши планшет сканера, поклав туди один документ, розгорнутий на сторінці з відбитками пальців. Закривши планшет, клацнув мишкою, дивлячись на монітор.
Картинка монітора засовалася. Відкрилося віконце якоїсь програми, після чого на моніторі з’явилися три збільшені відбитки пальців на тлі тонкої сіточки.
Араб спокійно дивився на монітор, чекаючи, коли комп’ютер виконає доручене завдання. За його спиною так само нерухомо стояли Георгій і Рефат.
Віктор виглядав із-за спини Рефата. Усе побачене вразило його. Він згадував свої роздуми про зниклий палець Броницького. Зараз йому здавалося, що уявити, для чого може знадобитися відрізаний у трупа палець, було зовсім неважко. Але навіть якби у той час до нього прийшла думка про те, що палець знадобився для відбитка, він однаково б відкинув її. Адже закінчується двадцяте століття, й епоха неписьменних людей ніби канула в далеке минуле.
Картинка на моніторі знову ожила. Відбитки пальців зменшилися в розмірі й сповзли в нижню частину екрана. А у верхній над кожним відбитком з’явилися кольорові фотографії Георгія, Рефата і Броницького.