88
Поки їхали в порт, машина, здавалося, хилилася вперед, як корабель, під вагою Захарії, що сидів поряд із Халедом. Уздовж набережного шосе раптом замість привітних ресторанів і магазинчиків потяглися бетонні огорожі. Ліворуч, з боку моря, ці огорожі переривалися відкритими проїздами, через які були натягнуті важкі ланцюги. Іноді через ці проїзди можна було розгледіти невисокі радіощогли пришвартованих кораблів.
Лімузин зупинився перед одним із проїздів. Халед вибрався з машини і пройшов за натягнутий ланцюг. Через хвилину він уже повертався, а за його спиною чоловік у чорній формі приватної охоронної фірми опускав ланцюг, який перекривав проїзд.
Лімузин проїхав уперед. Залишилися позаду побудовані в три ряди у висоту контейнери. Машина зупинилась усередині величезного критого складу.
– Залишайтеся поки що тут! – сказав Віктору і Ніку Георгій, виходячи з лімузина.
Їх покликали хвилин через п’ять. Тепер усі йшли слідом за Захарією і за директором складу – теж огрядним, але не таким високим, як Захарія, арабом. Зупинилися перед коричневим контейнером, на якому білів трафаретний напис «Ліберія ТРАНС».
Директор складу зірвав пломбу з дверець контейнера, відімкнув замок і потягнув на себе високу металеву половинку дверей.
Зсередини на всю висоту контейнер було заставлено картонними коробками, на яких, окрім різних застережливих позначок, стояли дві великі сині літери «LM».
Захарія дотягся до коробки в третьому ряду. Витягнув її, поставив перед собою на бетонну підлогу. Георгій і Рефат підійшли ближче. Георгій обернувся й кивнув Ніку і Віктору, щоб вони теж підійшли.
Розірвавши клейку стрічку коробки, Захарія розкрив її і відступив.
Георгій нахилився й витягнув із коробки пачку стодоларових купюр у банківській упаковці. Нік теж нахилився і побачив усередині коробки щільно вкладені одна до одної такі ж пачки.
Георгій задоволено кивнув. Подивився на Рефата, і губи на його обличчі напружилися в слабку усмішку.
Він поклав пачку на місце. Після цього директор складу закрив коробку і поставив її назад у контейнер. Контейнер закрили і знову опломбували.
– Залишайтеся тут! – наказав Рефат Ніку і Віктору. – Від контейнера ні на крок!
Вони залишилися.
– Уявляєш, скільки тут? – запитав Віктор у Ніка, киваючи на контейнер «Ліберія ТРАНС». Нік важко зітхнув.
– Це більше ніж гроші! – мовив він утомленим голосом. – Їх надто багато.
– Так, – погодився Віктор.
Вони стояли з півгодини, поки до них не підійшов Георгій.
– Зараз почнеться вантаження, – сказав він. – Прослідкуйте, щоб усе було гаразд! Доведете його до корабля.
– До якого корабля? – запитав Віктор.
– Контейнеровоз «Лисичанськ». Побачите.
Георгій пішов, але Нік і Віктор залишалися самі не довше п’яти хвилин. Із-під даху складу донеслося механічне дзижчання, до них підійшли декілька робітників у синіх комбінезонах. У одного з них у руках був пульт керування з трьома великими кнопками. Від пульта під стелю, до застиглої там лебідки йшов дріт. Він натиснув одну з кнопок, і вниз поповзла кіска з чотирьох тросів із гаками. Робітники приставили до трьох контейнерів, що стояли один на одному, металеві сходи і подерлись угору. А в цей час у широкому коридорі між рядами контейнерів показалася вантажівка з порожньою платформою замість кузова.
Верхні два контейнери зняли лебідкою, потім нижній навантажили на платформу. Вантажівка повільно поїхала назад. Віктор і Нік ішли швидким кроком за нею. Склад тягнувся метрів двісті, а в його торці були відчинені великі металеві ворота, що виводили просто до пришвартованих контейнеровозів.
Машина повернула вправоруч, у бік моря. Віктор помітив попереду український прапор, що майорів на вітрі. На душі запанував радісний спокій. «Це вже кінець усієї цієї історії», – подумав він і згадав про Київ.
Над контейнеровозом «Лисичанськ» завис невисокий портовий кран. На палубі вже було вишикувано в два поверхи декілька десятків контейнерів. Незабаром черга дійшла і до контейнера, підвезеного на вантажівці.
– Лоуер, лоуер! – ламаною англійською кричав один із матросів. Згори, із кабіни портового крана, виглядав кругловидий грек із орлиним носом. Здавалося, він ось-ось випаде – так уважно він видивлявся, куди «лягає» черговий контейнер.
Контейнер сів на метал палуби, і вібрація пройшлася під ногами у Віктора і Ніка.
– Васю! – закричав старший матрос комусь зі своїх. – Там ще три штуки влізе?
– Запхаємо! – відповів із-за контейнерів невидимий Вася.
Нік і Віктор підійшли до «свого» контейнера, і тут же перед ними виник старший матрос.