Двигун «Грозного», що різко загудів, зруйнував шепітливу морську тишу. Нік із віконця яхти бачив борт величезного контейнеровоза, що віддалявся.
Згадалися дві Тетяни – дружина і Tatjana з Парижа. Обидві близькі й водночас далекі. До Tatjanи з Парижа було ближче. Вона його, напевно, ще чекала. І він заїде до неї. Але що буде потім – невідомо. Доля закидала його з власної мовчазної згоди в різні країни, і тепер попереду лежав брудний гамірний Пірей із його оптовими магазинами, складами дешевих шуб і чіпкими продавцями-арабами. Може, він коли-небудь і повернеться додому. Тільки для цього спочатку має з’явитися цей дім. А де він з’явиться? У Росії? В Києві? У Мінську? В Парижі? Про це треба було ще думати. Довго думати. Може, місяць. Може, рік. А поки що він улаштується в Празі в похоронному бюро Сергія Сахна і звідти навідуватиметься в Париж і писатиме листи в Саратов. Треба буде і гроші в Саратов послати, щоб Таня з Володькою придбали собі хорошу квартиру й не гнівалися на нього. Вони йому дорогі, але він уже інший. Життя понівечило його, й тепер потрібен був час, який вилікує і розставить усе по своїх місцях.