25
Ніка розбудив несподіваний крик, що донісся з вулиці. Вночі йому стало душно, він відчинив вікно, і тепер у це вікно влетів галас якогось вуличного скандалу, що змусив Ніка не лише розплющити очі, але і здивуватися – він уже звик до думки: найгучніше, що можна почути в цьому районі – це шум машини, яка проїжджає вулицею.
Поки приходив до тями, сівши на ліжку і потерши долонями заспане обличчя, почув, на ще більший свій подив, як унизу хтось закричав знайомим голосом: «Підари німецькі!» Як тільки до нього остаточно дійшло, що це – Сахно, він підскочив до вікна і виглянув униз.
Сергій стояв між довгою чорною машиною, якимсь лімузином, входом у готель і кричав на двох чоловіків, один із яких обслуговував Ніка минулого вечора в ресторані.
– Фрици погані, дайте пройти! – знову кинувся на них Сахно.
Нік швидко натягнув джинси, накинув на голе тіло куртку і босоніж побіг униз, на ходу намагаючись збагнути, чому Сахна могли не пускати в готель. Не тому ж, що він не ночував у своєму номері?
Зупинившись у фойє перед зовнішніми дверима, Нік не побачив перед собою ні Сахна, ні службовців готелю. Чорної машини теж не було видно. Постоявши з хвилину, він знизав плечима. Вийшов одначе на вулицю, подивився навсібіч.
Перехожий німець у позбавленому смаку сірому костюмчику з короткуватими рукавами скривив губи, на ходу кинувши погляд на босі ступні Ніка.
А Нік продовжував стояти, дивлячись по черзі то в один бік вулиці, то в інший, намагаючись зрозуміти, куди подівся Сахно. Боронь Боже, якщо його забрала поліція. Тоді вся справа пропала. Хоча яка справа? Він же ще й не знав до пуття, що за справа чекала на них попереду.
Несподівано із-за рогу готелю вийшов Сергій Сахно. Обличчя опухле, синювате, червоні очі. У одній руці чимось набитий поліетиленовий пакет, в іншій – переносний магнітофон.
Підійшов, зупинився перед Ніком, теж подивився на його босі ноги з посмішечкою.
– Ти чого? – запитав він.
– Це ти чого? Я від твого крику прокинувся!
– Ходімо в номер, ці підари німецькі мене дістали! По-нашому – ні слова! Стали навдибки! Мало ми їм у сорок п’ятому дали!
– Так тебе ж не пустили в готель!
– Зараз пустять! – упевнено мовив Сахно і штовхнув товсті скляні двері.
Знайомий Ніку з вечора старий тільки провів їх насупленим поглядом.
– Так чого ти з ними заївся? – вже в номері запитав Сергія Нік.
– Це вони зі мною! Машина їм, напевно, не сподобалася.
– Яка машина?
– Яку я вчора купив. Справжній лімузин. Вирішили, напевно, що вона вхід у готель перекриває! Ні, щоб навпаки, спасибі сказати – у цієї машини вид шикарніший, аніж у трьох таких готелів!
– Почекай, – зупинив його Нік. – Ти можеш по порядку? Це ота чорна машина, біля якої ти з ними матюкався?
– Ага. Я її за готель відігнав, у них там, виявляється, стоянка. Їм же, підарам, гірше. Вона там виїзд загороджує. Це ж не «фольксваген» який-небудь!
Сахно поставив магнітофон на вузьке підвіконня, кульок опустив на підлогу біля свого ліжка.
– А де ти грошей на машину взяв?
– У конверті. Її дешево продавали. Хотіли чотири тисячі дойчмарок, а віддали за дві вісімсот.
Нік подивився на магнітофон, потім перевів погляд на принесений пакет.
Йому стало зрозуміло, що грошей у Сахна більше немає. Він зітхнув.
– А ночував ти де?
– У машині. Заблукав трохи вночі. Тут річка є, я і виїхав на набережну і біля якогось пам’ятника загальмував. Уранці вже відшукав вокзал, а потім і сюди доїхав.
Уся ця інформація поки що важко просочувалась у свідомість Ніка, що вже прийшов до тями остаточно. Начебто все було ясно. Все, крім одного: що далі встругне Сахно? Купувати йому вже немає на що. Може, літак украде?
– Ти мені двісті марок не позичиш? – голосом, що несподівано пом’якшав, приятельськи, запитав Сергій. Нік гмикнув.
– Ти що, думки мої читаєш?
– А ти що, хотів сам мені двісті марок запропонувати? Чи хотів запропонувати п’ятсот, а я, дурень, попросив тільки двісті?
Ніку стало весело. Він дивився на опухлого всміхненого Сахна і думав про те, що цей хлопець, схоже, ні в якій ситуації не пропаде. Хіба що з очевидної дурості.
– Так що, даси двісті марок?
Нік дістав свій конверт. Простягнув Сахну чотири купюри по п’ятдесят.
– Я тобі за це місто покажу! – пообіцяв Сахно. – Класне місто! Прокотимося з вітерцем. Тільки спочатку почастуй сніданком!
– Сніданок унизу, – сказав Нік. – Він входить у вартість номера, так що можеш сам себе почастувати!
Сахно швидко прийняв душ, і вони спустилися в готельний ресторан.