Нік усе-таки ковтнув іще горілки й сам спростував останню думку. Провина була таки їх, але на їхньому місці могли опинитися й інші.
Згори раптом почувся телефонний дзвінок, що миттєво обрубав роздуми Ніка. Він прислухався. Дзвонили довго, хвилини три – чотири. Потім настала тиша, й навіть кроків Сахна чутно не були.
Сергій поквапом ввійшов до зали ресторанчика – в одній руці він тримав набитий чимось пакет, в іншій – черепаху.
Нік здивовано втупився в черепаху.
– У нього в кабінеті знайшов, під столом, – пояснив Сергій. – Не залишати ж – здохне з голоду… Десь сімдесят марок нагріб дріб’язком… Гидко! Ні сейфа, ні греця… Чекова книжка є – видно, все бабло в банку…
Нік слухав і мовчав.
– Ходімо звідси, – сказав після паузи Сахно. – Засиділись у жмурика…
На вулиці вже темніло. Вони знову вийшли через задні двері й тим же шляхом повернулися на набережну. Сахно засунув черепаху в пакет і ніс його двома руками. Нік крокував поруч.
Із Моншау похоронний лімузин виїхав близько десятої вечора. Лісова дорога освітлювалася тільки фарами поодиноких зустрічних машин. Їхали вони довго, поки не зрозуміли, що заблукали.
Зупинивши машину, Сахно відкинувся на спинку сидіння.
– Ну що? Знову нічліг у лісі?
Нік промовчав.
Сахно нахилився до пакета «сувенірів від Погодинського», витяг звідти пласку флягу з нержавіючої сталі. Відкрутив кришечку, пригубив і простягнув Ніку.
На язиці в Ніка приємно загірчило. Смак нагадував ризький бальзам.
– Грець із ним, – видихнув Сергій, забираючи флягу. – Не замерзнемо!
38
Погода була останнім часом набагато стабільніша, ніж настрій Віктора Слуцького. Кухня все частіше перетворювалася на його нічний кабінет, але безсонні ночі, проведені там у роздумах, особливих плодів не приносили. Справа Броницького вже кілька разів, здавалося, зрушувалася з мертвої точки, але насправді лише обростала все новими загадками і питаннями. Історія з трупом старлея Грищенка не стала винятком у цьому ланцюзі подій. Та й невидимий Георгій, чий голос уже кілька разів снився Віктору, знав про цю справу явно більше, ніж слідчий, але поділитися інформацією зі Слуцьким, здавалося, не поспішав. Хоча майже всі нові ходи в слідстві робилися з його подачі.
За вікном кухні тривала ніч. У коридорі особливо лунко в тиші цокала секундна стрілка настінного годинника. А Віктор, згорбившись над кухонним столом, вже вкотре переглядав записник, узятий у будинку під Києвом. Занозін уже передрукував усі записи й телефони з цієї книжки, і тепер декілька аркушів додалися до справи Броницького. Але ці аркуші лежали на роботі, а записник був тут. І тут же, на столі перед Віктором, лежала намальована ним схема зв’язків генерала Броницького, яку тепер можна було доповнити. Георгій грав свою гру, підказуючи Вікторові місце вивантаження підкинутого трупа. Але гра врешті-решт мала сенс, адже, навіть судячи із записника, його власник мав якийсь стосунок до кола Броницького. Половина телефонів, записаних у нім, належала москвичам, половина – киянам. Людина жила між двома столицями, спілкуючись у білокам’яній з-поміж інших із Івіним і Козицьким. Тільки ось про самого власника записника Віктору нічого відомо не було. Крім того, що він, за словами Георгія, перебрався у морг.
Віктор простягнув руку до підвіконня і, взявши мобільний, набрав номер Георгія.
Знайомий голос анітрохи не здивувався пізньому дзвінку.
– Авжеж, у морзі, – відповів він на запитання Віктора. – Василь Пророков. Злодій у законі, що переїхав під Київ із Тули рік тому… Кличка «Блаженний».
– Злодій у законі? – здивувався Віктор.
– Так. До речі, в морг він потрапив у хорошій компанії. Разом із молодшим братом, начальником райвідділу податкової поліції Воронежа. Третій їх колега, на жаль, не впізнаний і без документів. Дізнаюся що-небудь іще – передзвоню.
Трубка мобільного повернулася на підвіконня, а погляд Віктора знову вперся у схему зв’язків Броницького. Слід сказати, що в цю схему потрапив і дивний зв’язок мертвого Броницького з білоруським літаком, на якому його труп хтось збирався перевезти у Воронеж. І ось тепер іще три трупи, один із яких – з Воронежа. Схоже було, що це місто якось брало участь у посмертній долі Броницького. А можливо, й не лише посмертній?