– Так, – спокійно підтвердив співрозмовник. – І доведеться ще кілька разів туди їздити, так що заздалегідь налаштуйтеся на далеку дорогу! Ага, пора закінчувати, ваш дружок повертається! Щасливо!
Опустивши трубку, Нік прислухався. Ледве розрізнив звук іще далекого автомобіля. Підійшов до вікна. Через кілька хвилин дійсно побачив лімузин, що проїхав під будинком.
Сахно був у чудовому настрої. Очі його горіли нездоровим веселим вогнем. Нік навіть позаздрив йому, все ще намагаючись пов’язати цей вогонь із двадцятьма позиченими у нього дойчмарками.
– А навіщо ти їй води дав? – запитав, зупинившись над черепахою, Сергій. – Молоко ж є.
І він виплеснув рештки води в умивальник, налив у блюдце молока. Поставив на підлогу. Черепаха, підвівши голову, кинула погляд на свого доброзичливця і повільно поповзла до плоскої опалювальної батареї.
– Дурепа, – видихнув Сахно і посміхнувся. – Курнути хочеш? – обернувся він до Ніка.
– Ні.
– Як хочеш, – кивнув Сергій і дістав із кишені пачку сигарет.
Нік подумав було, що Сахно просто захотів викурити сигаретку, але вже через п’ять хвилин у повітрі розлилася терпка солодкість, а вогонь в очах у Сахна почав затухати.
– Завтра від’їжджаємо на справу, – спокійно сказав Нік так, наче доброї ночі Сергію побажав.
– На яку справу?
– Потрібно відвезти чотири кілограми мороженої риби за триста кілометрів і кинути її там за огорожу.
Нік чекав принаймні здивування у відповідь на своє повідомлення. Але Сахно абсолютно спокійно й по-діловому кивнув.
42
Літак у Лондон вилітав із Борисполя ні світ ні зоря – о 7.30. Віктор спеціально раніше повернувся додому напередодні ввечері, щоб зібратися з думками, та й речі зібрати.
Із Мишком Занозіним домовилися, що він під’їде до нього на Харківський ближче до півночі, переночує у них і потім з аеропорту віджене «мазду» до райвідділу.
Повернувшись додому, Віктор насамперед засів на кухні в очікуванні чаю. За вікном смеркало. Знічев’я Віктор дістав із кишені піджака свої відрядні – 300 доларів.
– Треба тобі нові шкарпетки купити – майже всі з дірками! – почувся голос Іри.
Віктор кивнув.
– А де твоя сумка, з якою ти в Москву їздив? – знову почувся з коридора голос дружини.
– На шафі.
Хвилин через десять Іра зайшла на кухню. У руці вона невміло тримала пістолет «ТТ».
– Це теж із собою береш?
Віктор утупився в «тетешку». Згадав, що це подарунок Рефата. Встав, забрав пістолет у дружини.
Вона знизала плечима, поправила на собі ситцевий халат.
– Ти з тією ж сумкою поїдеш?
– Так.
Ожив мобільний, що лежав на підвіконні. Дав трель.
– Зібрався? – запитав Георгій.
– Майже.
– А з думками?
– Теж майже.
– У літаку добре думається. Летіти години три. Удачі! Повернешся – подзвони!
До півночі приїхав Занозін, і вони всілися вже удвох на кухні. Мишко витягнув із портфеля пляшку коньяку «Одеса».
Віктор зазирнув у кімнату. Побачив, що сумка його вже зібрана, а Іра панькається з Яночкою в спальні. Повернувся й дістав чарки, половинку лимона з холодильника, банку шпротів.
– Ви вже були в Лондоні? – запитав Мишко.
– Давай на «ти», – махнув рукою Віктор. – Ніде я не був, окрім Москви, Чернівців і Житомира!
– А пива можете привезти… тобто можеш?
– Якого пива?
– Ну якесь там… англійське…
Віктор кивнув.
Випили по чарці коньяку, і час пішов із прискоренням. У якийсь момент Віктор зрозумів, що потрібно переходити на воду, і дістав мінералку.
Так вони і не лягли до ранку. А о шостій уже вийшли до машини – добре, що пряма дорога в аеропорт починалася майже від самого будинку.
Коли «боїнг» одірвався від землі, Віктору чомусь стало сумно. Стало щемно від думки про цю землю, від якої він щойно відірвався. Захотілося назад, але це було лише миттєве бажання.
Літак перетинав від низу до верху легкі хмари, і в круглий ілюмінатор раптом ударило яскраве вранішнє сонце. Віктор примружився.
Хвилин через п’ятнадцять поруч зупинилася молоденька стюардеса з баром на коліщатках.
– Що питимете?
– А що є?
– Вино, горілка, шампанське, віскі, пиво, кола…
– А скільки кола коштує? – обережно запитав Віктор.
– Усе безкоштовно.
– Тоді віскі, – зрадів Віктор.
Отримавши скляночку віскі з льодом, він підніс її до носа, понюхав. Він уже пробував віскі раніше, але не міг згадати, сподобалося воно йому чи ні. Пригубив. Ніби сподобалося.
Озирнувся на всі боки – він сидів у порожньому ряду і навпроти нікого не було. Тільки ззаду, де були місця для курців, налічив дванадцятеро пасажирів.
Незабаром знову поруч зупинилася стюардеса. Простягнула йому тацю з їжею.