– Ота! – Нік спрямував погляд Сахна у бік вхідних дверей.
Після хвилинної паузи Сергій ліниво підвівся. Підійшов босоніж до валізи, оглянув її.
– Ні… – мовив він подивовано і невпевнено. – Не було її тут учора… Я б собі пику розбив, якби вона тут уночі стояла… Ти дивився, що там?
– Ні…
– Може, це нам бомбу принесли? Щоб більше рибу в Трір не возили! – Сахно опустився навпочіпки. – А грець із нею! Гей, Ніку, відійди за ріг!
Руки Сергія лягли на замки. По черзі пролунали два клацання. Язички замків злетіли догори. Сергій озирнувся й побачив Ніка на тому ж місці.
– Бачиш, поки що все нормально! – сказав Сахно, повільно й акуратно опускаючи валізу в лежаче положення. – Давненько я міни не чіпав, якось нудно. Навіть руки не тремтять!
Нік дивився, як Сергій обережно піднімає кришку валізи, потім заглядає в неї.
– Ну що там? – нетерпляче запитав Нік, відчуваючи, що вже зовсім оговтався.
Сахно обернувся до напарника. На його обличчі грала дурнувата усмішка.
– Відрядні прислали!..
Нік підійшов, коли Сергій уже витягав із валізи розібрану гвинтівку. Спочатку ствол і приклад, потім громіздкий оптичний приціл і глушник.
– А гроші де? – здивовано запитав Сахно, нишпорячи руками в уже порожній валізі. – Вони знахабніли!.. О! щось іще!
Він узяв у руки картонну коробочку, відкрив.
– Патрони… Та-а-ак…
Сахно подивився на Ніка і знизав плечима.
– Ти, напевно, знаєш, що з цим робити? – запитав він.
Нік задумливо кивнув.
– Подзвонять, – з упевненістю сказав він.
– Ну і хрін з ним! – Сахно скривив губи. – Нехай дзвонять! – Він недбало склав усе назад у валізу, закрив її й поставив під стіну ліворуч од вхідних дверей. – А я їсти хочу!
Він відчинив холодильник, на мить втупився у брудну мертву лисицю. Швидко витягнув її й кинув у раковину умивальника. Відкрутив кран холодної води. Струмінь ударив у мертвого звіра, і брудна вода потекла вниз, а руда шерсть потемніла.
Сахно відкрив пляшку пива, одним ковтком переполовинив її й знову заглянув у холодильник.
– Кепсько ти мене годуєш! – покосував Сергій на Ніка. – Я тобі дичину добув, а ти… Закурити, чи що?… А де моя черепашка?
Сергій огледівся на всі боки.
– А, он ти де! – Побачивши її під пласким радіатором на половині Ніка, він погрозив їй пальцем. – Ти чого там сидиш? Хіба не я тебе від голоду врятував?!
Нік помітив над чайником струмінь пари. Вимкнув газ. Заварив міцного чаю.
– Якщо хочеш, можу в магазин сходити, – запропонував він Сергію, який чи то справді був невдоволений, чи то химерував, як він завше умів.
– Сходи-сходи! – покивав Сахно. – Треба і тобі працювати, а то як усю ніч за кермом сидіти – так я!
Нік мовчки одягнувся в джинсовий костюм і вийшов.
Коли через півгодини повернувся, у квартирі смерділо паленою шерстю, й усі вікна були відчинені.
Сахно шматував кухонним ножем тушку лисиці.
– Чим це смердить? – запитав Нік.
– Та це я лисицю обсмалив, аби шкуру не знімати! Через годинку пожеремо ще так! Ти пива купив?
Нік поставив на стіл громіздкий паперовий пакет. Витягнув звідти п’ять пляшок пива, ковбасу, хліб, йогурти.
– Ну от, розщедрилася душа військового перекладача! – усміхнувся Сахно. – Давай сковорідку став на газ!
За годину вони всілися за столом із пивом і смаженою лисятиною, яку Сахно примудрився пересолити.
– Жорсткувата тварюка, – поскаржився на лисицю Сахно, розжовуючи шматок м’яса. – Пивом її потрібно!
Пиво пилося швидше, ніж їлася лисятина.
– Ну її к бісу! – Сахно спересердя відсунув од себе тарілку. Потім заспокоївся, знову поставив на вогонь сковорідку, скинув туди м’ясо, підлив води з чайника і закрив кришкою. – Нехай іще потушкується!
Задзвонив телефон.
– Тебе, напевно, – кивнув у бік телефону Сахно.
Нік підійшов.
– Ніколас Ценн? – запитав знайомий голос.
– Так.
– Посилочку отримали?
– Так.
– Ну так слухайте. Поїдете сьогодні туди ж. Як стемніє, нехай ваш приятель із дерева по собачках за огорожею постріляє. По дорозі назад зупинитеся в Трірі й зателефонуєте 546-33. Там завжди є автовідповідач. Скажете: «Є декілька запитань» і опустите трубку. Зрозуміло? Номер 546-33.
– У нас гроші закінчуються, – мовив у трубку Нік.
– Вони в усіх закінчуються. Не турбуйтеся. Повернетеся, заберете з поштової скриньки.
Нік опустив трубку.
– Ну що, гроші будуть? – запитав Сахно. – Треба було йому сказати, що черепаху годувати нічим! Вони тварин більше люблять ніж людей.
– Хто вони? – заклопотано перепитав Нік, все ще думаючи про розмову, яка щойно відбулася.
– Усі вони… – невизначено махнув рукою Сергій. – Так будуть гроші?