– Але хто тоді міг його забрати з коледжу й відвезти в аеропорт? – запитав Віктор.
– Є маса служб ескорту, яким можуть заплатити з будь-якої точки земної кулі, і вони вишлють машину з супроводжуючим і зроблять усе, про що їх попросять…
Торговий аташе спітнів і ще більше ослабив вузол краватки. Віктор звернув увагу, що в кабінеті особливо душно не було. Видно, чоловікові було дійсно зле.
– Вибачте, – підвівся аташе. – Дуже багато роботи, треба йти… У нас навіть співробітників вільних немає, щоб посилати їх за кимось в інше місто!.. – сказав він на прощання, додавши для переконливості відповідний жест руками.
– А чому ви мене не попросили поїхати з вами? Я б вам охоче допомогла, могли б просто з Кембриджа з посольством зв’язатися та про все дізнатись.
– У вас же багато роботи, – абсолютно щиро сказав Віктор. – Навіть хворі працюють, – кивнув він у бік дверей.
– Це мій чоловік.
Очі Віктора здивовано округлились.
– Так, він хворий, але якщо почне лікуватися – нас відправлять додому до Києва, і ми ніколи вже не потрапимо за кордон. Йому відразу інвалідність уліплять, а я стану дружиною інваліда.
Віктор розуміюче кивнув, хоча насправді тільки в літаку до нього повністю дійшов сенс її слів.
«Вірна дружинонька», – подумав він.
Поряд зупинилася стюардеса з пляшками на колесах.
– Що бажаєте випити?
– Червоного вина, – попросив Віктор.
51
Уранці Сергій подивився затьмареним поглядом у вікно і, побачивши сонячне світло, зрадів. Нічого не кажучи Ніку, він одягнувся, підхопив черепаху і вийшов у двір. Нік і сам підійшов до вікна на своїй половині. Прослідкував, як Сахно вийшов із парадного і сів на лавці, опустивши черепаху собі під ноги.
«Знову втече», – з іронією подумав Нік і відійшов до плити.
Осіннє сонце, здавалося, дарувало останнє тепло, що пробиралося навіть усередину цієї маленької квартири. Нік розчинив вікно навстіж. Згадав, що ще не вмивався.
День обіцяв бути спокійним і сонячним, але напарник, що несподівано повернувся з вулиці, порушив налаштування Ніка на спокій.
Сергій опустив черепаху на підлогу, підлив їй у блюдце молока, потім обернувся до Ніка.
– Чуєш, позич дві сотні! – попросив він, але голос його звучав, на відміну від учорашнього, твердо.
– А ти що, віддаси? – посміхнувся Нік.
– Віддам, – пообіцяв Сергій.
Нік бачив, що Сахно повністю прийшов до тями, поки сидів на сонечку. Псувати собі настрій Нік не хотів.
– Ти ж знову все витратиш!
– А для чого ще бабло існує? Для того, щоб його в банку зберігати? Та я віддам, завтра ж!
Нік уперше чув, щоб Сергій так твердо щось обіцяв. Урешті-решт, якщо не віддасть – а де йому їх узяти, щоб віддати? – то наступного разу можна буде з ним розмовляти по-іншому й коротше.
Отримавши дві сотні, Сахно навіть не сказав «спасибі». Мовчки засунув їх у кишеню джинсової куртки, підійшов до вмивальника, набрав чашку води з-під крана, випив.
Потім узяв шкіряну валізу й вийшов.
Нік стояв приголомшений.
– Гей! – підскочив він до дверей. Відчинив, виглянув на сходовий майданчик. – Навіщо тобі валіза?
– Не кричи! – донісся до нього спокійний гучний голос Сергія. – Ввечері приїду.
Проїхав під будинком і сховався за поворотом вулички їх лімузин із розбитою фарою.
Черепаха занурила мордочку в блюдце з молоком і чхнула. Нік озирнувся.
Нічого хорошого від цього дня він уже не чекав. Навпаки, уявив собі, що ось зараз задзвонить телефон, і знайомий голос зажадає, щоб вони за годину виїжджали в Трір. І що йому Нік відповість? Що Сахно поїхав до вечора кататися та прихопив із собою рушницю з оптичним прицілом і глушником? Маячня!
Навіщо він узяв із собою валізу?
Нік раптом пов’язав воєдино в голові розбиту учора фару лімузина та сьогоднішній такий похмурий і серйозний від’їзд Сергія. А що коли він учора зчепився з кимось, а сьогодні поїхав розставити крапки над «i»? В будь-якому разі Ніку було зрозуміло, що сьогоднішній різкий від’їзд Сергія пов’язаний із його вчорашнім днем. Але хоч би з чим він був пов’язаний, нічого хорошого з цього вийти не могло.
Нік пройшовся по квартирі, зупинився над пакетом із речами Погодинського. Згадав, що збирався викинути куди-небудь чимдалі його кредитні картки та чекові книжки. Відійшов до вікна, вдихнув свіжого повітря.