Відповідь на виниклу проблему прийшла сама собою – треба просто піти прогулятися. Нехай дзвонять. Просто нікого не буде вдома. Ні, буде, звичайно. Черепаха Ніна залишиться в квартирі, але до телефону вона навряд чи підійде.
Приємний вітерець освіжив обличчя, відвернув увагу. Пройшовшись учорашнім маршрутом, Нік вийшов на центральну площу Ойскірхена, і ноги самі довели його до вже знайомого кафе з високими круглими столиками та грибками-табуретами. Узявши собі каву та білу мишку-пастилу за десять пфенігів, він усівся обличчям до прозорої скляної стіни кафе. Тепер спокій помалу повертався до Ніка. Він був поза досяжністю телефонних дзвінків і команд, які не міг виконати. Йому й не хотілося зараз виконувати будь-які команди. Він був тимчасово вільним. Але настільки тимчасово, що навіть думати про це боявся.
Дивився крізь скло на площу.
«І чого тут так багато аптек? – подумав, пригубивши міцної кави. – Може, люди тут частіше хворіють? Чи, навпаки, живуть довше і тому їм у старості потрібно багато пігулок і вітамінів?»
Якось самі собою думки потекли в цьому напрямі й від аптек перескочили до самого містечка, маленького та нудного, в якому, здавалося, робити було зовсім нічого. Хіба що тільки хворіти й лікуватися.
Мимо пройшла старенька з візком для покупок, наповненим однаковими пакетами з червоним написом «Норма». Обличчя її здалося Нікові знайомим.
Власне, він тут бачив тільки оцю стареньку.
Вона раптом обернулась і помахала Нікові рукою, теж упізнавши його. Зайшла в кафе, залишивши візок із покупками на вулиці біля дверей.
– Доброго ранку, юначе, – сказала всміхаючись. – Як ваша черепаха?
– Добре, – відповів Нік по-німецьки.
– Ви ж нещодавно у нас живете? Вам подобається тут?
– Так, красиве місто…
– Ви приходьте до мене на обід сьогодні, я суп із капусти зварю. Прийдете? Нудно, знаєте, одній. Син рідко приїжджає…
Нік кивнув.
– Квартира три, приходьте о пів на першу.
Нік провів її поглядом, ковтнув кави і закусив білою цукерковою мишкою. У принципі, запрошення старенької прийшлося дуже до речі. Ще один привід не сидіти у себе в квартирі.
По дорозі купив у супермаркеті маленький тортик у пластиковій упаковці.
– У вас так довго дзвонив телефон, – сказала йому старенька, привітавшись. – Тут дуже тонкі стіни. Зараз будують зовсім не так, як перед війною…
Квартира у старенької була така сама, як і в них. Тільки її квартиру можна було назвати вмебльованою. Тут було і ліжко з двома подушками, і шафа, і буфет. Усі меблі претендували на звання антикварних. Видно, старенька переїхала сюди зі свого старого будинку.
– Ви знаєте, іноді я чую кожен ваш крок, – вела вона далі, показуючи поглядом на стелю. – А коли у вас дзвонить телефон, а я – у ванній, то мені здається, що це мій телефон дзвонить. Але мені так рідко дзвонять. Тільки лікар і син. Була ще подружка, тут недалеко жила, але померла в червні. Вона була старша за мене, а мені ж уже вісімдесят три!
Нік слухав її неуважно. Вже друга згадка про телефонний дзвінок у їхній квартирі змусила його занервуватись.
– Мене звуть фрау Гуг. А вас?
– Ніколас, Ніколас Ценн.
– Ви ж фольксдойче, так?
– Так. – Нік кивнув.
– А звідки переїхали?
– З Волги.
– Ну сідайте до столу, я зараз супчику насиплю!
Після супу фрау Гуг, не запропонувавши переміни, відразу поставила на плиту чайник, а на стіл – чашки та блюдця. Потім витягла з упаковки принесений Ніком тортик і поклала його на фарфорову дощечку.
Пролунав телефонний дзвінок, і Нік озирнувся на всі боки у пошуках телефону.
– Ідіть, ідіть! Це у вас дзвонять! – заторохтіла фрау Гуг. – Ідіть, а я поки що чай заварю.
Знехотя Нік підвівся з-за столу. Фрау Гуг послужливо відчинила йому двері.
– Де це ви так довго ходите? У туалеті були? – запитав знайомий голос.
– Ні, мене не було в квартирі.
– Це я вже зрозумів. Слухайте уважно. Сьогодні тричі подзвоните з квартири по телефону 546-33, тільки спочатку наберете код 0454. Залишите на автовідповідачі повідомлення: «Післязавтра ми приїдемо поставити вам декілька запитань». Запам’ятали? Можете записати, і код запишіть!.. Записали? Значить, подзвоните зараз, потім о шостій вечора і о десятій. Завтра зробите те ж саме, тільки повідомите, що приїдете не післязавтра, а вже завтра. Нехай розігрівається. Завтра можете разів п’ять подзвонити, починаючи з ранку.
– А що коли він сам візьме трубку і захоче говорити? – запитав Нік.