— Що скажете про родину Дарчія?
— Та що я можу сказати? Віра — дуже добра жінка. Гівіко, її син, до мене не заходить, гидує, боїться впасти в мою яму.
— А Гурам? Що скажете про Гурама?
— Це безсовісний чоловік. Постійно ганить мене. Що я йому зробив? Якщо він так мене не любить, нехай витягне трохи грошей з кишені й відремонтує. Будинок він купив, а туалет тому будинку не потрібен? Я що, зайвий? Не розумію цих грузинів! Вони, навіть якщо вдома на…
— (Перебиваю.) Ви в цьому селі найстарший. Бачили багато чого й доброго й маєте, мабуть, і неприємні спогади. Як оцінюєте російсько-грузинську війну?
— Дуже складно дивитись на те, що зараз відбувається над моєю головою.
— Дуже дякую. Бажаю успіхів, і до наступної зустрічі.
Лалі
— Якого першим вбити? — спокійно спитала дружина.
Гурам подивився Вірі в очі:
— Якого хочеш.
Віра задумалась. По одному оглянула «гостей» і дійшла такого висновку:
— Давай першим буде той, хто першим впав.
Гурам поцілував Віру в чоло і вперше за два останніх роки відчув себе щасливим.
«Що таке життя, — знову заглибився в роздуми Гурам Дарчія, — проблеми, проблеми і ще раз проблеми. Що є сутністю життя? Дитина. А що таке дитина? Дитина — це майбутнє. А що таке майбутнє? Майбутнє — це проблема. Коло замикається. Але інколи стається так, що проблема вирішується, і тоді з новою надією дивишся на поточну подію, — Гурам перевів свої думки на третю особу, — от, наприклад, як сталося так, що його родина опинилась перед загрозою руйнування? Не пам’ятає. Це, мабуть, відбувалося поступово, крок за кроком, крапля за краплею. Коли надумуєш покинути родину, це не вирішується одним порухом руки. Але що буде, якщо він все ж таки піде з дому? Що зміниться? Його роман, як запитання без відповіді, зайшов у глухий кут. Лалі, як і кожна жінка, потребує більшої уваги. Що більше минає часу, то складніше йому впоратись з її натиском. Лалі вже просить Гурама розлучитися. І якщо зараз вона поки що не каже про це прямим текстом і обмежується лише порадами, то за місяць-другий поставить питання руба. Або Лалі, або дружина. Класика! Історія чоловіка та його коханої. І що буде потім? Гурам піде з дому. Почнеться важкий процес поділу майна. Потім він одружиться з Лалі, а та народить дитину, тому що Лалі думає так само, як і Віра. Через кілька років Гурам буде ситий нею по горло і знову почнуться конфлікти. І виникне нова Лалі, яка знову поставить його перед вибором. Коло ще раз замкнеться. Різниця між цими двома ланцюгами буде в тому, що Гурамові додасться віку. Тому, Гураме, ти повинен добре подумати над тим, чи йти тобі з дому!»
— Байдуже хто, — сказав він тихо після невеличкої паузи.
Віра, яка мовчала в обіймах чоловіка, ніби чекала дозволу. Вона ще раз звела курок і дулом пістолета почала шукати жертву: — Ану-ка бєзбожнікі, прочтітє молітву!
— Пощадітє…
— Ми нє віновати…
— Пріказ у нас бил…
— Ми же нє зналі, что у вашєго туалєта нєт двєрєй.
За кілька секунд до страти давайте проглянемо резюме «гостей».
Резюме
Перший пілот, Нікіфоров Анатолій Георгійович — людина висоти, людина смутку, людина живопису вісімнадцятого сторіччя. Він мав неймовірно важке дитинство. Мати здала Анатолія до дитячого будинку. Він пройшов інтернат, приниження в школі та вечірньому училищі, проте армія виправила його. В російській армії завжди раді були таким чутливим людям. Потім він створив сім’ю і має тепер дружину, дочку й матір. Мати з’явилася тому, що він знайшов її в будинку для пристарілих і привів додому. Вона воліла, щоб син не доглядав за нею, та Анатолій Георгійович виявився м’якою людиною. На жаль, він не розуміє, що чим більше він піклується про матір, тим більше наближає її до смерті. Мати тяжко хвора, не так від старості, як від сорому. Та повернімося до самого пілота.
Нікіфоров Анатолій Георгійович уже шість років як вийшов на пенсію. Живе у Смоленську. Біля міста має невеличку ділянку. На цій землі він вирощує кабачки та помідори. Для офіцера на пенсії вийти вранці на ділянку — велика втіха.
— Коли я далеко від дому, в дорозі завжди згадую улюблену подушку, унітаз, де я почуваюсь як увімкнений телевізор. Вам це може здатися дивним, але це так. А ще згадую кілометри, які я вже пролетів.