— Я стільки всього хотів тобі показати, — мовив Магістр, — але так і не встиг. Наприклад, мій чудовий садок — ти ще пам’ятаєш магістерський садок і кущі, які посадив Магістр Томас? Ну, й ще багато чого. Але, може, ми колись виберемо на це день чи годину. Та все ж таки ти сьогодні, мабуть, чимало всього поновив у пам’яті і склав собі уявлення про мої обов’язки і мої будні.
— Я вдячний тобі за це, — сказав Плініо, — я тільки тепер знов почав розуміти, що, власне, являє собою ваша Провінція і які великі, дивовижні таємниці вона в собі ховає, хоч усі ці роки, живучи далеко звідси, я думав про вас багато більше, ніж ти, певне, гадаєш. Ти сьогодні дав мені змогу заглянути в свою працю і в своє життя, Йозефе, і я сподіваюся, не востаннє, ми ще не раз розмовлятимем про те, що я тут побачив і про що мені рано ще говорити. З іншого боку, я відчуваю, що твоє довір’я зобов’язує до чогось і мене. Ти, мабуть, дивувався, чого я досі був такий замкнутий. Що ж, колись і ти мене відвідаєш і побачиш, як я живу. Поки що я не буду багато розповідати, скажу тільки основне, щоб ти знав, що з мене вийшло. Та й мені самому така сповідь дасть полегшення, хоч і буде для мене карою і ганьбою.
Ти знаєш, що я походжу з давньої родини, заслуженої перед Касталією і приязної до неї, з консервативної родини землевласників і високих урядовців. Бачиш, уже саме це просте речення утворює прірву між тобою і мною. Я кажу «родина» і маю на увазі щось звичайне, само собою зрозуміле й однозначне, але чи справді це так? Ви в Провінції маєте свій Орден, ієрархію, проте родини не маєте, ви не знаєте, що таке родина, кровна спорідненість і походження, не маєте ніякого уявлення про таємний, величезний чар і силу того, що зветься родиною. Те саме, мабуть, і з більшістю слів та понять, у яких відтворюється наше життя: чимало з них для нас важливі, а для вас не мають ніякого значення, дуже багатьох ви зовсім не розумієте, а є й такі, що мають у вас зовсім інший зміст, ніж у нас. От і спробуй поговорити один з одним! Знаєш, коли ти мені щось кажеш, я маю таке враження, що переді мною чужоземець, правда, чужоземець, мову якого я в молодості вивчав і якою навіть володів, отже, більшість слів у ній розумію. А ти в іншому становищі: коли я звертаюся до тебе, ти чуєш мову, слова якої знаєш тільки наполовину, а відтінків, тонкощів і зовсім не знаєш, чуєш розповіді про життя, про форму існування, дуже відмінну від твоєї; переважно ці розповіді, навіть якщо вони тебе цікавлять, мало що промовляють до твого серця, лишаються для тебе принаймні наполовину незрозумілими. Ти пам’ятаєш наші численні розмови і словесні двобої в шкільні роки — з мого боку то було не що інше, як спроба, одна з багатьох спроб погодити світ і мову вашої Провінції з моїм світом і мовою. Ти був найприступніший, найдоброзичливіший і найчесніший з усіх, з ким я робив цю спробу, ти боронив права Касталії, але не лишався байдужим і до мого, іншого світу, принаймні не зневажав його. Ми тоді зійшлися досить близько. Ну, та ми ще до цього вернемося.
Він замислився, на хвильку замовк, і Кнехт обережно сказав: — Мабуть, із цим взаєморозумінням справа стоїть не так кепсько, як тобі здається. Звичайно, два народи й дві мови ніколи не зможуть стати такими зрозумілими й близькими одне одному, як двоє людей, що належать до тієї самої нації і розмовляють тією самою мовою. Але це не причина, щоб відмовлятися від взаєморозуміння й спілкування. Між співвітчизниками, що розмовляють однією мовою, теж стоять свої перепони, які заважають їм цілком розуміти один одного і зблизитись, — перепони освіти, виховання, обдарованості, індивідуальності. Можна твердити, що будьяка людина на землі в принципі здатна порозумітися з будьякою іншою людиною, і, навпаки, так само можна твердити, що на світі взагалі немає двох людей, між якими можливе було б справжнє, щире, близьке спілкування і взаєморозуміння, — і те, і те твердження правильне. Це Ян та Інь, день і ніч, і кожне з них має свій сенс, і про те, і про те треба часом згадувати, і я до певної міри погоджуюся з тобою, бо й сам, звичайно, не вірю, що ми змогли б колись до кінця зрозуміти один одного. Але якби навіть ти був європейцем, а я китайцем, якби ми говорили різними мовами, то й тоді, маючи добру волю, змогли б багато чого розповісти один одному, а крім того, ще й багато чого вгадати або відчути. Принаймні спробуймо.