Та доба високого захвату, дикої ненависті й невимовних страждань начебто зовсім випала з нашої пам’яті. Важко збагнути, як це могло статися, адже вона так тісно пов’язана з виникненням усіх наших інституцій і, власне, була їхньою передумовою і причиною. Сатирик сказав би, що ми її забули так, як авантюрист, придбавши дворянський титул і досягши успіху, забуває про своє походження і про своїх батьків. Затримаймо ще трохи свою увагу на тій войовничій добі. Я прочитав деякі документи з тих часів, причому цікавився не стільки підкореними народами і зруйнованими містами, скільки тим, як поводилися тоді люди, що мали плекати дух. Їм доводилося тяжко, більшість їх не вистояли. Були серед них мученики — і серед учених, і серед членів релігійних орденів, і їхнє мучеництво й приклад, навіть у ту звиклу до всього добу, на когось впливали. І все ж таки більшість носіїв духовності не витримали гніту тієї доби насильства. Одні скорилися й віддали свій хист, знання й методи до послуг можновладців; до нас дійшов вислів одного тодішнього професора вищої школи в республіці масагетів: «Скільки буде двічі по два, вирішує не факультет, а наш пан генерал». Інші ставали в опозицію, поки таке становище було більшменш безпечне, й виступали з протестами. Один всесвітньовідомий письменник нібито за один тільки рік — про це можна прочитати в Цігенгальса — підписав понад двісті таких протестів, застережень і закликів до людського глузду, мабуть, більше, ніж він сам насправді міг прочитати. Проте більшість навчились мовчати, навчились терпіти голод і холод, жебрати й ховатися від поліції, вони передчасно помирали, а ті, хто лишався живий, заздрили померлим. Силасиленна їх наклали на себе руки. Дійсно, становище вченого чи письменника не було вже ані приємним, ані почесним; той, хто йшов служити можновладцям та їхнім лозунгам, щоправда, мав роботу й шматок хліба, але його зневажали найкращі з колег і мучило сумління, а тому, хто відмовлявся від такої служби, доводилось голодувати, жити поза законом і помирати у вигнанні і в злиднях. Відбувався жорстокий, нечувано суворий добір. Швидко занепадала не тільки наука, якщо вона не служила боротьбі за владу й війні, а й освіта. Особливо потерпіла світова історія, яку провідні на той час нації пристосовували тільки для своїх потреб, без кінця спрощували й переробляли; всюди, навіть у школі, панували філософія історії та фейлетон.