Магістр Александр ледь скривив уста і сказав: — Ну так, від впливу на вас цієї людини я ніколи не чекав добра, так само, як і від вашого невдатного протеже Тегуляріуса. То це Десиньйорі остаточно намовив вас порвати з Орденом? — Ні, domine, проте він, сам того не усвідомлюючи, якоюсь мірою допоміг мені. Він приніс трохи повітря в моє тихе, затхле життя, завдяки йому я знов зіткнувся з зовнішнім світом і аж тоді зміг переконатися й признатися собі самому, що мій тутешній шлях закінчується, що моя праця не дає вже мені справжньої радості й час покласти край цій муці. Я осягнув ще один щабель, перейшов ще один простір, і тим простором Цього разу була Касталія.
— Як ви про це кажете! — похитав головою Александр. — Наче Касталія не досить велика, щоб стати для багатьох полем діяльності на Ціле їхнє життя! І ви справді думаєте, що вже виходили й здолали цей простір? — О ні, — жваво озвався Кнехт, — я ніколи такого не думав! Коли я Кажу, що досяг межі цього простору, то маю на увазі тільки одне: все, що я міг тут зробити на своїй посаді як окрема особа, вже зроблене. Якийсь час я вже стою на тій межі, де моя праця Магістра Гри в бісер — ненастанне повторення, порожні формальні вправи, я виконую її без радості, без натхнення, часом навіть без віри. Прийшла пора скінчити все це.
Александр зітхнув: — Це ваш погляд, а Орден і його правила трактують усе це інакше. В тому, що в члена Ордену буває поганий настрій, що його іноді стомлює праця, немає нічого нового й надзвичайного. Правила тоді показують той шлях, на якому можна віднайти гармонію і знов добре себе відцентрувати. Невже ви забули про це? — Думаю, що ні, Превелебний. Уся моя службова діяльність у вас перед очима, до того ж ви недавно, коли отримали мого листа, звеліли перевірити і Селище Гри, і мене самого. Ви могли переконатися, що робота робиться, в канцелярії та в Архіві цілковитий лад, і не видно, щоб Magister Ludi був на щось хворий чи мав якісь химери. Саме завдяки тим правилам, з якими ви колись так досконало мене ознайомили, я вистояв і не втратив ні сили, ні витривалості. Але для цього мені треба було великих зусиль, І тепер, на жаль, мені треба не менших зусиль, щоб переконати вас, що я дію так не під впливом настрою, примхи чи забаганки. Пощастить мені переконати вас чи ні, але на одному я наполягаю: ви повинні визнати, що й сам я, і моя діяльність до тієї миті, коли ви востаннє мене перевіряли, не викликали ніяких нарікань і давали Касталії користь. Невже я вимагаю від вас надто багато? В очах у Магістра Александра блиснула ледь глузлива посмішка. — Шановний колего, — сказав він, — ви розмовляєте зі мною так, наче ми приватні особи, що провадять собі невимушену бесіду. Але це тільки ви могли б собі таке дозволити, бо ви тепер справді приватна особа. А моє становище зовсім інше: те, що я думаю і кажу, я кажу не від свого імені, а як глава Ордену, а він має відповідати за кожне слово перед Колегією. Те, що ви тут кажете, не матиме ніяких наслідків; хоч які були б важливі для вас ваші слова, вони, проте, залишаться словами приватної особи, що боронить свої власні інтереси. А я далі перебуваю на посаді, відповідаю за неї, і те, що я сьогодні скажу чи зроблю, може дати певні наслідки. У вашій справі я виступаю від імені Колегії. Зовсім не байдуже, чи Колегія прийме, а може, навіть схвалить ваше тлумачення подій, чи ні. З ваших слів виходить, що ви, хоч виношували свої. окремі плани, до вчорашнього дня були зразковим, бездоганним касталійцем і Магістром, що, хоч ви знали і сумніви, і напади втоми, вам кожного разу щастило впоратися з ними, побороти їх у собі. Припустімо, я повірю вам, але як мені зрозуміти той страхітливий факт, що такий бездоганний, зразковий Магістр, який ще вчора виконував кожне правило, сьогодні раптом став дезертиром? Усетаки мені легше уявити Магістра, в душі якого давно вже відбулася зміна, давно пустила коріння хвороба і який, хоч і досі вважає себе за доброго касталійця, насправді вже хтознавідколи перестав ним бути. А ще я питаю себе: чому, власне, ви так хочете довести, що аж до останнього часу були вірним своїм обов’язкам? Оскільки ви вже зважилися на цей крок, порушили обітницю і стали дезертиром, то вас тепер не повинно хвилювати, що про вас думатимуть у Касталії.