Ми навели Кнехтові слова, записані майже однаково і збережені багатьма учнями, бо в них дуже яскраво виявились його погляди на свою службу, принаймні в перші роки його перебування на посаді Магістра. Про те, що він був видатним педагогом (між іншим, спершу це його самого дивувало), свідчить хоча б велика кількість записів його лекцій, які дійшли до нас. З самого початку висока посада принесла Йозефові несподіване, дивовижне відкриття: навчати було йому дуже легко й дуже радісно. Він не думав, що так вийде, бо досі ніколи не мріяв про педагогічну діяльність. Щоправда, як кожному членові еліти, йому в останні студентські роки інколи доручали на короткий час читати лекції: то, заміняючи когось, він читав курс Гри різних ступенів, то ще частіше виконував роль асистента на таких курсах, але тоді для нього воля вибору наукових студій і цілковита зосередженість на предметі своїх наукових зацікавлень були такі дорогі й так багато важили, що він, хоч став уже добрим педагогом і користувався любов’ю серед своїх учнів, дивився на ці доручення швидше як на небажану перешкоду. І, нарешті, в бенедиктинському монастирі він також провадив курси, проте вони й самі собою мали невелике значення, а ще менше для нього самого: там навчання в отця Якоба і спілкування з ним зробило все інше другорядним. На той час йому найдужче хотілося бути добрим учнем, вбирати в себе все, що йому давалося, і поглиблювати свою освіту. Тепер учень став учителем і як учитель насамперед упорався з величезним завданням, що постало перед ним зразу після вступу на посаду: переміг у боротьбі за свій авторитет і за цілковиту тотожність особи й посади. При цьому він зробив два відкриття: поперше, відкрив для себе, як радісно передавати духовні надбання іншому інтелектові і бачити, що вони там набирають зовсім нових форм і зовсім поновому променяться, тобто як радісно навчати, а подруге, відкрив, як радісно боротися з індивідуальністю студента й учня, здобувати авторитет і духовне керівництво й користуватися ним, тобто як радісно виховувати. Він ніколи не відділяв одне від другого і, поки був Магістром, не тільки підготував багато добрих і дуже добрих гравців у бісер, а й особистим прикладом, закликом, суворою терплячістю, силою своєї вдачі розвинув у більшої частини своїх учнів усе найкраще, на що вони були здатні.