— Цікаво… Я ніколи навіть не задумувався про це. Як ви здорово потрактували. Десь вичитали, чи?..
— Чи… — підняла брови Маруся. — Щойно зроблений висновок.
— То, я так розумію, що зараз ви швиденько заженете своїх бісиків під маску.
— Я їх зараз усіх до одного зажену в душ, бо там сьогодні ми ще не були. Лишень прокинулись — і вибігли на балкон.
— Гаразд! Але ще одне питання. Можна?
— Ну… Давайте!
— А чи є жінки не кокетки?
— Є. Але то вже не жінки!
— А хто?
— Маруди…
— Маруди?.. — гучно розсміявся Василь. — Яка ж ви розумниця, Марусю!
— Я це десь уже чула… — посміхнулася жінка. Помахала рукою і сховалася в кімнату.
Гра-симуляція, несподівано для Марусі, набула цікавості, їм пропонували різні ситуації, які потребували негайного вирішення. А їхні чотири штаби, на які були поділені учасники, мали якнайшвидше відреагувати і правильно скерувати свої дії так, щоб проінформувати своєчасно населення і справитись із ситуацією. Спершу Маруся тихо обурювалася, що такі дорослі поважні дядьки граються в якісь віртуальні вигадки. Але з часом, коли запропонували ситуацію з аварією на хімічному заводі, а Маруся, «увімкнувши» бурхливу фантазію, уявила, що це загрожує не якимсь незнайомим людям, а її дітям, так панічно шукала вихід із загрозливого становища, що аж відчула біль у скронях.
Уже покликали на каву-брейк, а вона ще сиділа за столом і намагалася впливати на ситуацію. Зрештою, Володя легенько взяв її за лікоть.
— Марусю, ви вже всіх врятували…
— Точно? — нарешті підняла голову.
— Факт. Ходімо пити каву.
У вестибюлі на великому столі стояв диво-апарат, що видавав кожному бажаний напій: каву, какао і гарячий шоколад. Тістечка також були на будь-який смак. Маруся аж розгубилася. Дивилася на таці й не могла зважитися на щось одне.
— Візьміть оцей шоколадний круглячок, — запропонувала Світлана, показуючи рукою на гірку шоколадних тістечок. — Неймовірно смачні! Я вже не одне знищила.
— І це правильно — ворогів треба знищувати. Але бажано, щоби це робили інші жінки, — пожартувала Маруся.
— А ви оці смачнючки маєте за ворогів? — здивувалася Світлана.
— Ну, не за друзів точно.
— І завдяки цьому у вас такий бездоганний вигляд? — глянула оцінююче на Марусину талію. — Ось що значить — знати ворога в лице.
— І ви, пані Світлано, судячи з вашого вигляду, дуже розбірливі у виборі. Жоден солодкий ворог не здатен зруйнувати стовідсоткову гармонію вашого образу.
— Ось ми й обмінялися компліментами, — всміхалася Світлана. — То чи допоможете знищувати ворога?
— Як не допомогти… — взяла тістечко Маруся.
— Не пошкодуєте…
— О, яка смакота! — надкусила. — Отак би до вечора знешкоджувала…
Жінкам було легко у спілкуванні. Вони переходили з теми на тему, і чоловіки, спостерігаючи за ними, навіть не сміли втручатися. Маруся, судячи з їхньої розмови, зрозуміла, що Світлана ще буде й генералом. І це звання вона отримає не за якісь принади чи зв’язки, а за свій неймовірний розум і сильний характер. Як Маруся шкодувала, що навіть сотої частки не має в характері того, що носить у собі цей справжній полковник.
— Приємно з вами спілкуватися, Марусю. Дуже, знаєте, люблю розумних жінок. Признаюся, з першого погляду не визначила. Подумалося спершу — як ця лялечка сюди потрапила і навіщо їй ця гра. Думала, що ви, крім кокетства, нічого й не маєте. Все-таки перше враження може бути оманливим… І ось за багато років уперше подумала, що не проти завести з жінкою дружбу.
— А у вас, що — нема подруг? — здивувалася Маруся.
— Уже років із десять…
— А що з ними трапилося?
— Знешкодила, як тістечка, — розсміялася Світлана.
— Тобто — з’їли? І я вам вірю, — підтримала жарт Маруся. — Значить, вони заробили.
— Заробила одна… — похитала головою жінка.
— А з’їли всіх?
— Ні, з’їла одну, а решту — понадкушувала…
— Я так розумію, у вас була сумна історія…
— Так… Історія — це те, що вже було…
— Ви про це намагаєтеся не згадувати?
— Тепер уже не намагаюся. Просто не згадую. Відійшло… Іншого разу спаде на пам’ять, як призабутий сюжет старого кіно. Жодного хвилювання…
— Я не смію просити переказати сюжет… Хоча, зізнаюсь, інтерес зростає…
— Присядьмо, — Світлана показала рукою на диван. — Я розповім вам… Можливо, для майбутнього застереження.