— Думаю, що кожна людина має робити те, що в неї добре виходить…
— А в мене це добре виходить?
— Ви напрошуєтеся на комплімент?
— Я напрошуюся на… — замовкла і через мить продовжила: — Та, власне, я ні на що не напрошуюся. Ще зважую — бути чи не бути… Ось у чому…
— Свиня зарита… — перебив її юнак.
— Слухайте, юначе, до чого тут свиня і хто ви взагалі такий? — насторожилася Маруся.
— Свиня — це просто… Згадав вислів сусіда… А я — оператор… Із вами на пробах працював. Невже зовсім не ідентифікуєте?
— Пробачте… — знизала плечима. — Мабуть, була дуже схвильована.
— Не сказав би… Ви так пану Петрові намагалися довести свою непрофесійність, що не помічали більше нічого.
— Погано намагалася…
— Не в тому справа. Ви в принципі нічого не вмієте робити недосконало…
— Он як? — подивилася зацікавлено Маруся. — Ви такий спостережливий, що за дві години, гадаєте, вивчили мене?
— Не така ви проста, аби хоч прочитати, не те що — вивчити. Але через камеру видно значно більше, ніж неозброєним оком.
— Як вас звати? — примирливо глянула на юнака.
— Женя…
— Євгене, а що ви роздивилися такого, щоб я мала погодитися? Я, знаєте, тут стою, зважую всі за і проти…
— І що переважило?
— Поки що — проти.
— Ви хочете, щоб я переконав у вашій спроможності вести ту передачу?
— Можна сказати, що й так.
— Я з першого кадру сказав, що ця ведуча — стовідсоткове попадання.
— Але чому?
— Тому, що я, як оператор, навіть не напружуюся. Ваше обличчя в кадрі саме робить усе потрібне. З якого боку не знімав би, виходить як слід. Жодного зайвого жесту, міміка природна. А природність — це найважливіший фактор. Людина в такому разі виходить жива, справжня. Дикція настільки відпрацьована, наче на телебаченні працювали все життя. Ви розумієтеся на житейських проблемах, і питання, з якими імпровізуєте, підтверджують вашу дотепність, компетентність. А усмішка у вас, самі знаєте яка… І повірте мені, коли ви почнете працювати — вас не зупиниш.
— Дякую, — сказала невпевнено. — Але мені здається, що це ви не про мене розповідали.
— Я про вас ще не все розповів…
— Ой, моя зупинка, — отямилася Маруся.
— Сподіваюся, що скоро побачимося, — всміхнувсь Євген.
Коли вже натиснула кнопку ліфта, озвався телефон.
— Марусю, ти де? — почула Романів голос.
— Майже дома…
— А можна, я до вас під’їду?
— Щось трапилося?
— Ні. Просто хочу вас побачити.
— Ну… приїжджай. Я зараз відправлю няню. Тільки не знаю, чим тебе пригощатиму. Можливо, мої проглодити щось і залишили.
— Таким переймаєшся…
— Ну, давай!
Маруся відправила Аллочку і тільки зайшла на кухню зорієнтуватися, чим би пригостити Романа, як у двері подзвонили. Олесь закричав:
— Мамо, я відчиню!
— Тільки дивись у вічко! — наставляла Маруся сина.
— Знаю! О, дядько Роман! — зрадів малий.
Маруся здивувалася. Так швидко, наче він стояв біля під’їзду і чекав, поки піде Аллочка. Маруся вийшла в коридор зустріти. Роман ручкався із сином, а в лівій руці тримав букет півоній. Великий чорний пакет стояв при нозі гостя, мов слухняний пес.
— О, яка краса! А що сьогодні за свято? — запитала Маруся.
— Розцвіли півонії. Хіба не свято? — розглядав жінку.
— Чому ти на мене так дивишся? — знітилася Маруся.
— Ти неймовірна… — сказав захоплено і хотів ще щось додати, але, глянувши на Олеся, який розглядав зацікавлено його, запнувся. — Ну, королево, приймай букет. А ти, козаче, допоможи мені занести на кухню пакет. Будемо гуляти? — запитав Олеся.
— Будемо! — радо гукнув той.
— А де це наша принцеса? — запитав Олеся.
— Вона малює…
— Прийшло натхнення?
— Еге, прийшло. Тільки я його не бачив. Ярина каже, що воно не всім показується, як і домовичок.
— А ти й домовичка не бачив?
— Не бачив… А ви що — бачили? — зацікавився хлопчик.
— Бачив… Колись у бабусі в селі…
— Якби моя бабуся жила в селі, я б також побачив, — сказав із жалем Олесь. — Село — це, мабуть, круто.
— А ти і в селі ніколи не був? — здивувався Роман.
— Ніколи… У нас там нікого нема. А наші хлопці з класу в селі живуть щоліта. Кажуть, там вишні ростуть прямо в саду. І їх можна красти… А потім — утікати! Правда, здорово?
— Ну, красти — не так здорово, як розповідають. А ось у село тобі треба обов’язково поїхати. Тільки почнуться канікули, я тебе завезу в одне гарне-прегарне село. Там такий ставок! Ми будемо ловити рибу і купатися. Згода?