— З ким, чи в кого? — випитувала Валя.
— У Світлани…
— А чому вона телефонувала саме тобі?
— Саме мені? — спохватилася Маруся. — Справді… Діти!
Вона намагалася знайти у мобілці номер батька і ніяк не могла справитися з цією звичною операцією.
— Марусю, заспокойся, — взяла її за плечі Світлана. — Так жодну проблему не розв’язують. Кому ти хочеш телефонувати?
— Батькові!
— Спокійно шукай номер…
— Ось! — натисла на кнопку. — Татку! Як діти?!
— Малюють… — відповів розгублено батько. — Чому ти така стривожена, дитя?
— Малюють?.. Просто малюють?..
— Марусю, не лякай мене. Що в тебе трапилося? — розхвилювався батько.
— Нічого, татку… — полегшено зітхнула Маруся. — Правда… Просто хотіла почути, що у вас усе гаразд.
— Ти якимось дивним голосом говорила, дитино, — теж зітхнув полегшено.
— Усе, татусю, відпочивайте. Увечері я буду.
Маруся затисла телефон і заплющила очі. Жінки чекали, поки опанує себе. За якусь мить справилася із хвилюванням і глянула на Лару.
— Ларонько, пробач, але змушена тебе просити…
— Давай без зайвих церемоній, — перебила та подругу. — Бери свою сумку.
— Ви що — вирішили без нас їхати? — стрепенулася Світлана.
— Та ви лишайтеся, ми з’ясуємо, що там трапилось і приїдемо, — мовила Лара.
— А давайте ми разом це з’ясуємо, — рішуче сказала Валя.
— У тебе ж чоловік сьогодні — уродинник, — нагадала Маруся.
— Я пам’ятаю… По-перше, йому сьогодні не шістнадцять, — намагалася пожартувати Валя. — Крім того, я думаю, доки повернеться Костик, ми вже будемо на місці.
— Валю, зваж, ми не знаємо, що трапилось у Світлани. Можливо, доведеться затриматися, — попереджувала Маруся.
— Якщо доведеться затриматися… Значить, так буде треба.
Машина рухалася в напрямку столиці. Всі сиділи напружено, мовчали. Ніхто не наважився висловити здогадок — що могло трапитись у Світлани, аби вона так терміново викликала Марусю. І, власне, чим вона може допомогти такій впливовій жінці, як Сквирська?
Маруся намагалася не гарячкувати, щоби хоч якось систематизувати думки, котрі роїлися в голові. Але жодна з них не затримувалася, здоровий глузд одразу ж відкидав її, як божевільну. Так ні до чого не додумавшись, Маруся озвалася до подруг.
— Дівчата, хоч одна з вас може щось сказати?
— А що тут скажеш, Марусю? Треба просто доїхати і запитати.
— Ой! — спохопилася Маруся. — А куди їхати, де її шукати?
— Телефонуй, — порадила Валя.
Маруся раз за разом натискувала на кнопку мобілки. Чула офіційний голос, що абонент розмовляє по телефону. Вони вже в’їхали в місто, як раптом озвалася Світлана.
— Марусю, ми ж не домовилися, де зустрічаємось. Я вибігаю з кабінету, їду до Романового клубу. Там чекатиму тебе.
— Добре, — тільки й мовила Маруся. — Чому до Романового клубу?
Жінки перезирнулися. Маруся тільки знизала плечима, не знаючи жодної відповіді на свої німі запитання.
— Я правильно зрозуміла — нам до клубу? — озвалася Лара.
— Так, Ларонько, — підтвердила Маруся. — Пробач… Щось мене глючить. Ой, дівчата, у мене душа не на місці…
— Ти не нервуйся передчасно, — заспокоювала Світлана. — Взагалі-то полковниця не права — зателефонувала, налякала, нічого толком не сказала… Невже тяжко було зразу все пояснити?..
— У тому то й річ, Світлано, що наша полковниця дуже розумна й виважена жінка. І якщо вона вирішила нічого не казати, значить, так треба. Та що гадати? Слухайте, поки ми переїдемо через місто, зателефоную Романові. Він може щось знати, раз ми збираємося в клубі.
Маруся кинулася до телефону набирати Романа. Кілька разів поспіль натискала кнопку виклику, але абонент був поза зоною доступу.
— Нема… — видихнула із себе Маруся.
— Ну й облиш займатися вичисленням невідомого, — озвалася Лара. — Зараз доїдемо, і все стане зрозуміло.
Після її слів метушня справді притихла. І Маруся притихла, перестала шарпатися, незмигно дивилася на телефон, наче щось хотіла зчитати з маленького погаслого екранчика. Її паніка перетворилася на незворушне очікування чогось (була вже переконана) гіркого і невідворотного.
Ще з повороту Маруся побачила Світлану, яка ходила біля свого джипа і нервово курила. Петрова машина була припаркована поруч. Тільки-но Лара пригальмувала, Маруся вискочила з машини і кинулася до Світлани. Та різко викинула сигарету і напружено збиралася з духом, аби щось повідомити Марусі. Вони ще кілька секунд беззвучно стояли одна навпроти одної.