– Мене звати Давид Мартін. У поліції мені дали вашу адресу. Я хотів поговорити з вами про одну справу, яку ви розслідували, коли ще були на службі.
– А ви завжди заходите до людей, не постукавши у двері, Давиде Мартін?
– Двері були відчинені. Я постукав, але ви, певно, мене не почули. Я можу опустити руки?
– А я й не казав, щоб ви їх підіймали. Про яку справу ви хочете поговорити?
– Про смерть Дієґо Марласки. Я тепер живу в тому домі, у якому він прожив свої останні роки. У будинку з вежею на вулиці Фласадерс.
Мій співрозмовник мовчав. Тиск револьверного дула на мою потилицю не послаблювався.
– Сеньйоре Сальвадор, ви мене чуєте? – поцікавився я.
– Я думаю, а чи не ліпше буде пустити вам кулю в потилицю зараз же?
– Ви не хочете спочатку вислухати мою розповідь?
Сальвадор послабив тиск револьверного дула. Я почув, як він поставив зброю на запобіжник, і повільно обернувся. Обличчя в Рікардо Сальвадора було суворе й темне, волосся – сиве, а сині очі – гострі, наче голки. Я прикинув, що йому років п’ятдесят, але, либонь, було б нелегко зустріти чоловіка, навіть удвічі за нього молодшого, який би посмів стати йому поперек дороги. Я проковтнув слину. Сальвадор опустив револьвер, обернувся до мене спиною й повернувся вглиб приміщення.
– Пробачте за такий прийом, – пробурмотів він.
Я пішов за ним до крихітної кухні й зупинився на порозі. Сальвадор поклав револьвер на зливальницю й підпалив картон та папір у грубці. Дістав банку з кавою й подивився на мене із запитанням в очах.
– Ні, дякую.
– У мене більше нічого доброго немає, – остеріг мене він.
– Тоді я складу вам компанію, – сказав я.
Сальвадор укинув до кавоварки дві щедрі ложки змеленої кави, наповнив її водою з глека й поставив на вогонь.
– Хто розповів вам про мене?
– Кілька днів тому я навідував удову Марласки. Вона й розповіла мені про вас. Сказала, що лише ви прагнули з’ясувати істину й що це коштувало вам посади.
– У певному розумінні можна сказати, що так, – підтвердив він.
Я помітив, що нагадування про вдову стурбувало його, і я запитав себе, що могло відбуватися між ними в ті дні нещастя.
– Як вона там? – запитав він. – Сеньйора Марласка?
– Думаю, їй бракує вашого товариства, – наважився сказати я.
Сальвадор кивнув головою, лютий вираз повністю зійшов із його обличчя.
– Я вже давно її не навідував.
– Вона думає, ви звинувачуєте її в тому, що сталося з вами. Гадаю, вона була б рада знову побачити вас, хоч і минуло багато часу.
– Може, ви й маєте рацію. Може, я й справді повинен навідати її.
– Ви розповісте мені про те, що сталося?
Сальвадор знову спохмурнів і кивнув головою.
– Що ви хочете знати?
– Удова Марласки сказала мені, що ви ніколи не погоджувалися з гіпотезою про самогубство її чоловіка й підозрювали зовсім інше.
– Більше, аніж підозрював. Чи розповідав вам хто-небудь про те, як помер Марласка?
– Мені розповідали тільки про те, що він наклав на себе руки.
– Марласка втопився. Принаймні поліція дійшла такого остаточного висновку.
– Як саме втопився?
– Існує лише один спосіб, яким можна втопитися, але до цього я повернуся згодом. Найцікавіше, де він утопився.
– У морі?
Сальвадор посміхнувся. Його посмішка була чорна та гірка, як та кава, що стала переливатися через вінця. Сальвадор понюхав її.
– Ви певні, що хочете почути цю історію?
– Я ще ні в чому не був такий певний протягом свого життя.
Він подав мені чашку й подивився згори вниз, ніби оцінюючи мене.
– Я припускаю, що ви вже були в того сучого сина Валера.
– Якщо ви маєте на увазі компаньйона Марласки, то він помер. Але я розмовляв із його сином.
– Цей також сучий син, можливо, тільки трохи менш нахабний. Не знаю, що він вам розповів, але певен, він не розказував, як вони удвох змовилися домогтися, щоб мене вигнали з поліції й щоб я перетворився на жебрака, якому ніхто не подасть милостиню.
– Боюся, він і справді забувся згадати цей факт у своїй версії подій, – підтвердив я.
– І не дивно.
– Розкажіть мені, як утопився Марласка.
– О, це й справді дуже цікаво, – сказав Сальвадор. – Чи було вам відомо, що сеньйор Марласка, адвокат із ласки Божої, ерудит і письменник, був у роки своєї молодості двічі чемпіоном різдвяного запливу, який організовує в порту Барселонський клуб плавання?
– І як же примудрився втопитися чемпіон із плавання? – запитав я.