– Не менш цікаво, де він утопився. Труп сеньйора Марласки знайшли в ставку на асотеї Водного резервуару в парку Сьюдадела. Ви знаєте те місце?
Я проковтнув слину й кивнув головою. То було саме те місце, де я вперше зустрівся з Кореллі.
– Якщо ви його знаєте, то також повинні знати, що це такий собі ставок, глибина якого не перевищує один метр тоді, коли він повний по вінця. У той день, коли там знайшли мертвого адвоката, ставок був наполовину порожній і його глибина була не більшою за сімдесят сантиметрів.
– Чемпіон із плавання не може втопитися на сімдесятисантиметровій глибині за будь-яких обставин, – погодився я.
– Так само думав і я.
– Були й інші думки?
Сальвадор посміхнувся гіркою посмішкою.
– Почнімо з того, що він навряд чи втопився. Лікар судової медицини, який робив розтин трупа, знайшов у його легенях трохи води, але зробив висновок, що смерть настала внаслідок зупинки серця.
– Не розумію.
– Коли Марласка впав у ставок чи коли хтось його туди штовхнув, його тіло було охоплене полум’ям. На ньому були опіки третього ступеня – на грудях, руках та обличчі. Судовий лікар дійшов висновку, що тіло горіло не менш як хвилину перед тим, як увійшло в контакт із водою. Рештки, знайдені в одежі адвоката, указували на присутність якогось розчинника в тканині. Марласку спалили живцем.
Мені знадобилося кілька секунд, щоб усе це усвідомити.
– Навіщо це хтось зробив?
– З ним за щось поквиталися? Проста жорстокість? Самі обирайте. Як на мене, то хтось хотів затримати процес упізнавання тіла Марласки, щоб вигадати час і збити зі сліду поліцію.
– Хто?
– Жако Корбера.
– Імпресаріо Ірен Сабіно.
– Який зник у той самий день, коли помер Марласка, з усіма тими грішми, які адвокат мав на своєму рахунку в Іспанському колоніальному банку й про які його дружина нічого не знала.
– Сто тисяч французьких франків, – уточнив я.
Сальвадор подивився на мене, заінтригований.
– А звідки ви знаєте?
– Не має значення. Але що робив Марласка на асотеї біля Водного резервуару? То не те місце, де людина може опинитися випадково.
– Це ще одне питання, яке залишилося нез’ясованим. Ми знайшли аркуш паперу в кабінеті Марласки, на якому він записав, що о п’ятій пополудні в нього призначена зустріч. Чи принаймні так можна було зрозуміти. На клаптику паперу були записані година, місце й ініціал. Велика літера «К». Яка, мабуть, означала «Корбера».
– І що, ви думаєте, сталося? – запитав я.
– Я думаю, і про це свідчать зібрані факти, що Жако обманом домігся від Ірен Сабіно, щоб вона заморочила Марласці голову. Відомо, що адвокат був одержимий усіма цими шахрайськими сесіями спіритизму та іншими нісенітницями, а надто після того, як помер його син. У Жако був компаньйон Даміан Роурес, що мав стосунки з тими колами. Несосвітенний лицемір і святенник. Удвох і з допомогою Ірен Сабіно вони переконали Марласку, що він зможе увійти в контакт зі своїм сином у світі духів. Марласка був чоловік відчайдушний і схильний повірити в що завгодно. Ота трійця тварюк досить успішно здійснювала свої шахрайські оборудки, але в кінцевому підсумку жадібність Жако вийшла за всякі межі. Існувала також думка, що Сабіно була щиро закохана в Марласку, вона не зичила йому зла й вірила в усе так само, як і він. Я не дуже вірю в таку можливість, але вона фактично не має стосунку до того, що сталося. Жако знав, що Марласка мав ті гроші в банку, і вирішив зникнути разом із ними, старанно заплутавши за собою сліди. Зустріч, запис про яку було знайдено на клаптику паперу, могла бути одним із таких фальшивих слідів, які залишили за собою Сабіно або Жако. Немає жодного доказу, що той запис справді зробив Марласка.
– А звідки взялися ті сто тисяч франків, що їх Марласка тримав в Іспанському колоніальному банку?
– Сам же таки Марласка перевів їх на метал за рік до своєї смерті. Я не маю найменшого уявлення про те, звідки він узяв таку суму. Відомо лише, що все, що від них залишилося в металі, зникло в той самий день, коли помер Марласка. Адвокати потім запевняли, що гроші нікуди не зникли, що Марласка просто вирішив реорганізувати свої фінанси й поклав їх на якийсь опікунський рахунок. Мені важко уявити собі, що людина реорганізовує свої фінанси й кладе до банку майже сто тисяч франків уранці, а пополудні її знаходять спаленою живцем. Я не вірю, що ці гроші він перевів до якогось таємничого фонду. На сьогодні немає жодного доказу, який міг би переконати мене, що гроші не потрапили до рук Жако Корбери та Ірен Сабіно. Принаймні на початку, бо я не вірю, що потім вона бачила бодай один сантим із тих грошей. Жако зник разом із ними. І зник назавжди.