Я розплющив очі в ясне сяйво гарячого полудня. Світло сипалося з вікон, наче порох. Насамперед я побачив, що сто тисяч франків досі лежали на столі. Я підвівся й підійшов до вікна. Відсунув штори, і сліпуче світло затопило залу. Барселона лежала за вікнами, наче гарячий міраж. Саме тоді я помітив, що гудіння у вухах, яке звуки дня трохи притишували, зникло повністю. Я дослухався до тиші, інтенсивної, чистої, наче кришталева вода, якої раніше ніколи, як мені здавалося, не чув. Я почув власний сміх. Я доторкнувся руками до голови й помацав шкіру. Не відчув ніякого тиску. Моє бачення було чистим, і я мав таке враження, ніби мої п’ять чуттів щойно прокинулися. Я відчував пахощі старого дерева, що струменіли від даху й колон, виготовлених руками давніх ремісників. Хотів подивитися в дзеркало, але жодного дзеркала в залі не було. Я вийшов і став шукати ванну кімнату або якесь інше приміщення, де знайшов би дзеркало й, подивившись у нього, міг би переконатися, що я прокинувся не в тілі незнайомої людини, що шкіра, яку я обмацував пальцями, і кістки, які відчував під нею, були моїми власними. Усі двері в домі були зачинені й замкнені. Я обійшов весь поверх, але не зміг відчинити жодних. Повернувся до зали й переконався, що на тому місці, де я бачив уві сні двері, які вели до підземелля, висіла картина із зображенням янгола, що сидів, скулений, на скелі, яка височіла над нескінченним озером. Я підійшов до сходів, які вели на вищі поверхи, але, піднявшись до першого майданчика, зупинився. Нагорі світло зникало, і важка й непроникна темрява панувала там.
– Сеньйоре Кореллі! – погукав я.
Мій голос зник, ніби не натрапив на жодну тверду перепону, не залишивши по собі найменшого відлуння. Я повернувся до зали й подивився на гроші, які лежали на столі. Сто тисяч франків. Я взяв конверт і зважив його на руці. Папір можна було погладити. Я поклав конверт до кишені й вийшов у коридор, що вів до виходу. Десятки облич пильно дивилися на мене з фотографій і портретів, і в їхніх поглядах була обіцянка. Я визнав за ліпше не зустрічатися з цими поглядами й попрямував до виходу, але на виході помітив, що серед тих рамок, які висіли на стіні, була одна порожня, без фотографії й без напису. Я відчув солодкий пергаментний запах і зрозумів, що він поширюється від моїх пальців. То був запах грошей. Я відчинив парадні двері й вийшов на світло дня. Двері важко зачинилися за моєю спиною. Я обернувся й подивився на будинок, темний і мовчазний, чужий осяйному світлу цього дня, над яким висіли голубе небо й сліпуче сонце. Я подивився на свій годинник і побачив, що вже перша пополудні. Я проспав без перерви понад дванадцять годин у старому кріслі, а проте ніколи ще у своєму житті не почувався краще, аніж тепер. Я почав спускатися з пагорба, повертаючись до міста з усмішкою на обличчі та з певністю, що вперше за багато часу, а можливо, уперше в моєму житті світ мені всміхався.
Дія друга
Lux аeterna
Я відсвяткував своє повернення до світу живих, відслуживши святкову службу в одному з найвпливовіших храмів міста – центральній конторі Іспанського колоніального банку на вулиці Фонтанелья. Побачивши сто тисяч франків, директор, фінансові інспектори й усе військо касирів та бухгалтерів прийшли в екстаз і піднесли мене на вівтар, призначений для тих клієнтів, до яких ставляться з відданістю й любов’ю, близькими до обожнювання. Виконавши всі необхідні формальності в банку, я вирішив побачитися зі ще одним конем апокаліпсису й підійшов до кіоска на майдані Уркінаона, де торгували пресою. Розгорнув примірник «Голосу індустрії» посередині й знайшов розділ подій, за який колись відповідав. Я відчув у заголовках досвідчену руку дона Басиліо й упізнав майже всі підписи, так, ніби розлучився з усіма тими людьми зовсім недавно. Шість років м’якої диктатури генерала Прімо де Рівери подарували місту отруйний і каламутний спокій, що постачав багатим матеріалом розділ злочинів і жахіть. Тепер преса публікувала лише історії про вибухи бомб та стрілянину. Барселона, страхітлива Троянда вогню, почала нагадувати грандіозну каструлю, у якій під великим тиском закипала вода. Я вже збирався згорнути газету й забрати свою решту, коли побачив те повідомлення. Воно було зовсім коротке й опубліковане разом із чотирма іншими повідомленнями на останній шпальті подій.