Я побачив, що Кореллі дивиться в одне з вікон, з яких було видно гавань порту й усе місто, милуючись щоглами та вітрилами, які ковзали поверхнею моря. На ньому був костюм із білого шовку, а в руці він тримав посипаний цукровою пудрою пончик, який проковтнув із вовчою жадібністю. Я кахикнув, і мій шеф обернувся, поблажливо усміхаючись.
– Чудовий краєвид, вам не здається? – запитав у мене Кореллі.
Я кивнув головою, білий, мов аркуш пергаменту.
– Ви боїтеся висоти?
– Я істота, створена жити на поверхні землі, – відповів я, намагаючись не підходити до вікна надто близько.
– Я дозволив собі купити квитки на подорож туди й назад, – повідомив мене він.
– Ви зробили мені велику приємність.
Я пройшов за ним до місточка, який вів до кабіни, що відходила від вежі й зависала на висоті майже в сотню метрів протягом часу, що здався мені нескінченно довгим.
– Як ви провели тиждень, Мартін?
– За читанням.
Він подивився на мене коротким поглядом.
– З вашого знудженого вигляду я бачу, що читали ви не Александра Дюма.
– Ні, я читав твори нудних академіків, що пишуть прозою твердою, наче цемент.
– А, ви звернулися до інтелектуалів. А ви ще хотіли, щоб я когось із них найняв. Чому, чим менше має людина сказати, тим помпезніше й педантичніше вона це каже? – запитав Кореллі. – Вони хочуть у такий спосіб обманути світ чи самих себе?
– Мабуть, і те, і те.
Хазяїн віддав мені квитки й сказав, щоб я йшов перший. Я передав квитки службовцеві, який тримав дверцята кабіни відчиненими, і увійшов до неї без будь-якого ентузіазму. Я вирішив сісти в центрі, якнайдалі від вікон. Кореллі всміхався, наче дитина, опанована захватом.
– Можливо, ваша проблема почасти в тому, що ви читали коментаторів, а не коментованих. Це вельми поширена, але фатальна помилка тих, хто хоче навчитися чогось корисного, – сказав Кореллі.
Дверцята кабіни зачинилися, і різким посмиком вона вирушила на свою орбіту. Я вхопився за металеву штангу й глибоко вдихнув повітря.
– Я відчуваю, що вчені й теоретики – це не ті святі, яким ви молитеся, – сказав я.
– Я не молюся жодному святому, друже Мартін, а ще менше тим із них, які канонізують або самих себе, або один одного у своєму середовищі. Теорія – це практика людей, котрі ні на що не здатні. Я пропоную, щоб ви відійшли від енциклопедистів та їхніх рецензій і прийшли до джерел. Скажіть, ви читали Біблію?
– Окремі фрагменти то там, то там, – пробурмотів я.
– Так я й думав. Як і всі на світі. Але це тяжка помилка. Усі повинні були б читати Біблію. Читати й перечитувати. Незалежно від того, вірують вони чи не вірують. Я її перечитую щонайменше раз на рік. Це моя улюблена книга.
– То ви віруєте чи вважаєте себе скептиком? – запитав я.
– Я професіонал. І ви теж. Той факт, віруємо ми чи не віруємо, не має стосунку до нашої роботи. Вірувати чи не вірувати – це, власне, питання більшого або меншого боягузтва. Знати чи не знати – ось у чім суть.
– У такому разі я повинен зізнатися, що не знаю нічого.
– Ідіть далі в цьому напрямку, і ви вийдете на дорогу великого філософа. І, йдучи, читайте Біблію від початку й до кінця. Це одна з найграндіозніших історій, які будь-коли розповідали у світі. Не робіть помилку й не плутайте Слово Бога з індустрією виробництва требників, яка живе з нього.
Чим довше я перебував у товаристві видавця, тим менше, здавалося, його розумів.
– Схоже, я загубив нитку вашої думки. Досі ми говорили з вами про легенди й міфологію, а тепер ви кажете мені, що я повинен думати про Біблію як про Слово Бога.
Тінь нетерпіння й роздратування затьмарила його погляд.
– Я говорю в образному значенні. Бог не дурисвіт. Слово – це монета, яку викарбували люди.
І він усміхнувся мені, як усміхаються дитині, що неспроможна зрозуміти найелементарніші речі, щоб не давати їй ляпаса. Він дивився на мене так, що неможливо було зрозуміти, коли видавець говорить серйозно, а коли жартує. Так само неможливо, як було неможливо вгадати мету тієї екстравагантної справи, за яку він мені виплатив воістину царський гонорар. Окрім усього іншого, кабіна гойдалася на вітрі, як яблуко на дереві, на яке налетів ураган. Ще ніколи у своєму житті я так часто не згадував про Ісаака Ньютона, як у ті хвилини.
– Ви боягуз, Мартін. Ця споруда абсолютно безпечна.