– Ви вже посилалися на біологію.
– Усе, що нам треба знати, написано у великій книзі природи. Досить лише мати мужність та ясність розуму, щоб прочитати це, – погодився Кореллі.
– В одній із книжок, з якими я ознайомився, пояснювалося, що в житті людських істот самець досягає піку плодючості у віці сімнадцяти років. Жінка досягає його раніше, утримується на ньому і в якомусь розумінні ухвалює рішення, які гени вона прийме для продовження роду, а які – відкине. Чоловік натомість лише пропонує те, що він має, і згорає набагато швидше. Той вік, коли він досягає своєї максимальної репродуктивної спроможності, збігається з віком, коли його войовничий дух перебуває на найвищому рівні. Молодий хлопець – це досконалий солдат. Він має великий потенціал агресивності й перебуває на дуже низькому або й нульовому критичному рівні, щоб проаналізувати його й зрозуміти, куди має його спрямувати. Упродовж історії людства численні суспільства знаходили шляхи для застосування цього капіталу агресії й перетворювали своїх юнаків на солдатів, на гарматне м’ясо, за допомогою якого завойовували своїх сусідів або захищалися від їхніх нападів. У мене виникла думка, що наш герой має бути посланцем неба, але посланцем, який у свої юні роки брав у руки зброю й боронив істину, сіючи руїну та смерть.
– То ви вирішили змішати історію з біологією, Мартін?
– З ваших слів я зрозумів, що це те саме.
Кореллі всміхнувся. Я не знаю, чи йому було відомо про це, та коли він так робив, то ставав дуже схожий на голодного вовка. Я проковтнув слину й спробував не помічати цього обличчя, яке взялося гусячою шкірою.
– Я дійшов висновку, що більшість великих релігій виникали або досягали свого найвищого рівня експансії та впливу в ті моменти історії, коли суспільства, які їх приймали, мали молодшу й біднішу демографічну базу. Суспільства, у яких сімдесят відсотків населення було молодшим за вісімнадцять років, і половина з них були підлітками чоловічої статі, у яких кров палахкотіла від агресивності та імпульсів плодючості, були сприятливими полями для прийняття та розквіту віри.
– Це погляд спрощений, але я бачу, куди ви ведете, Мартін.
– Я знаю, що він спрощений. Але, орієнтуючись на ці загальні лінії, я запитав себе, чому нам не піти прямо до суті й не створити міфологію навколо цього месії-воїна, месії з гарячою кров’ю, месії, опанованого гнівом, який спасає свій народ, рятує свої гени, своїх жінок і навіть тих представників свого народу, які раніше були охоронцями політичної та расової догми своїх супротивників, тобто всіх тих, котрі не приймають його доктрину й не підкоряються їй.
– А як щодо дорослих чоловіків?
– До дорослого чоловіка ми підійдемо, коли станемо говорити про його розчарування. Мірою того, як життя минає й він мусить відмовитися від ілюзій, від мрій і від бажань юності, у нього посилюється відчуття того, що він жертва світу та всіх інших. Ми завжди знаходимо тих, хто винен у наших нещастях або невдачах і кого ми хочемо усунути. Прийняття доктрини, яка обґрунтовує цю злість і це прагнення помсти, утішає й дає силу. У такий спосіб дорослий чоловік відчуває себе частиною групи й возвеличує свої втрачені бажання та мрії через спільноту.
– Можливо, – погодився Кореллі. – А як щодо всієї цієї іконографії смерті, прапорів та гербів? Чи вона не здається вам контрпродуктивною?
– Ні, вона здається мені істотною. Ченця робить ченцем сутана, але насамперед – парафіянин.
– А що ви скажете про жінок, про другу половину людства? Я шкодую, але мені прикро бачити, як вельми істотна частина жінок у будь-якому суспільстві вірить у прапори та в герби. Психологія бойскаута має належати дітям.
– Кожна організована релігія, за рідкісними винятками, будується на підвалинах підкорення, придушення та нехтування жінки в групі. Жінка мусить брати на себе роль безтілесної, пасивної істоти, наділеної лише обов’язком материнства, ніколи не прагнути ані авторитету, ані незалежності, бо інакше їй доведеться дорого розплачуватися за наслідки свого небажання коритися цим правилам. Вона може мати своє почесне місце серед символів, але не в ієрархії. Релігія й війна – справи чоловіків. І в кожному з випадків жінка іноді перетворюється на співучасника та виконавця власної залежності.
– А старі люди?
– Старість – це бальзам віри. Коли смерть стукає у двері, скептицизм вилітає у вікно. Досить людині пережити гострий серцевий напад, і вона готова повірити навіть у Червону Шапочку.
Кореллі засміявся.
– Стережіться, Мартін, бо, схоже, ви перетворюєтеся на більшого циніка, аніж я.