Гаспероні торжествував. Усе виходило так, як він задумав. Він розповів панові Сулятицькому про те, коли починається дохід, пан Сулятицький тут же разом із своїми дружками рушив у далеку дорогу. Татарським посланцям було передано наказ Кемаля—Суса: негайно влаштувати біля Січі демонстрацію своєї сили — і татари з'явилися тут наступного ж дня. Було їх, щоправда менше, ніж п'ять тисяч, але їхня поява спочатку відвернула увагу козаків від дивної поведінки сеньйора Гаспероні, а потім ще й підняла авторитет хитрого «італійця», який «першим» помітив ворогів…
Через кілька днів щедрий сеньйор Гаспероні напував козаків горілкою. Пили всі, тільки Джузеппе та Йован не брали участі в цій учті.
І от нарешті козацький флот рушив у похід. Швидко спустилися до гирла Дніпра, вночі підірвали порохом ланцюг, що ним перегородили турки ріку, — і без пригод вирвалися в лиман.
Турецького флоту при Ячакові не було. Це стривожило Кемаля—Суса. Невже пан Сулятицький ще не дійшов до Кафи, а звідти до Стамбула?..
Сонце вже поринало в море, коли нарешті із задньої чайки, в якій був і сеньйор Гаспероні, помітили смугасте вітрило. Козак—спостережник приклав долоні до рота і загукав:
— На сході вітрило! Передай далі!
Залунало над чайками:
— На сході — вітрило. На сході — вітрило!..
З передньої чайки передали:
— Спускай вітрила!
І пішло назад і в боки:
— Гей! Гей! Спускай вітрила!..
Спочатку виднівся один човен. Потім — одразу — весь обрій зарябів вітрилами. Та відстань далека, а надворі швидко темніє…
— Підіймай смолоскипи!
І запалало все море від козацьких вогнів. Ущух вітер, тільки хвилі поволеньки котилися…
— Аге—ге—гей!!! — загукав з передньої чайки Карпо Недайборщ, аж на смолоскипах полум'я затремтіло.
— Ге—ге—ге! — тоненько вигукнув Клюсик і почав по—латині рахувати донські човни: — Прімус, секундус, терціус, квартус, квінтус, секстус, сентімус, октавус, нонус, децімус, ундецімус, дводецімус, терціус, децімус…
Загриміло з п'ятнадцяти тисяч козацьких горлянок:
— Аге—ге—гей!!!
Аж мурашки пробігли по спині Гаспероні. Ух, яка це страшна сила — і він, Кемаль—Сус — серед неї… Що зробити, аби виконати важке завдання і самому вціліти?
А зі сходу, від уже недалеких смолоскипів донців, донеслося рідне, братерське:
— Пу—гу! Пу—гу!
І п'ятнадцять тисяч горлянок так гарикнули, що, напевне, в самому Стамбулі заблимали свічки в сералі недоумка Мустафи:
— Ко—зак з Лу—гу! Лу—гу! Козак з Лугу!
А від донців лунало:
— Пу—гу! Пу—гу!
Хвилі кидалися вогнем, бризкали іскрами, в небі блідли зорі, перелякані, стрибали з хвилі на хвилю дельфіни, вже чути було плескіт весел з донських лодій і веселий гомін.
Козак, що першим побачив на обрії вітрило донців, раптом стрибнув у нічну воду.
— Куди ти? Втопишся! Холодно!
— Подай смолоскип!
Узяв смолоскип і поплив назустріч донцям.
Побачили хлопці з передньої лодії, що пливе до них запорожець, вдарили веслами по воді, аж збурили море — давай, друзяко, до нас скоріше, горілки дамо, а то заклякнеш — вода ще холодна…
Десятки рук тягнуться до козака. Подав спочатку смолоскип — підхопив його донецький ватаг Єфтимій Петрунін над головою, замахав шалено тим вогнем.
І от уже перша лодія з Петруніним та старшиною дончаків проходить вздовж лівого крила козацької флотилії. Хтось пальнув з пістоля — і знялося над морем: бабах, бабах!
А решта човнів приєднується до козацького похідного строю, входить між ряди чайок.
— Здрастуйте, хлопці—запорожці!
— Добрий вечір!
— Ха—ха—ха!
— Чого так пізно?!
— Пригоду мали.
— Яку? Де?
— У протоці.
Донська лодія стояла біля самого борту чайки Недайборща. Бородатий козак, витираючи об старий каптан натруджені веслами руки, розповідав:
— Ми вже думали: не проб'ємося. Мабуть, хтось попередив турків, що ми йтимемо…
— Як це — попередив?! — сердито озвалися з чайки.
— У них, — дончак кивнув головою в південний бік, — ти думаєш, немає своїх вивідувачів, джасусів? Ото ж нас і перестріли в протоці. Надворі — ніч, місяць сяє, туркам спати треба, коли дивимося: флот стоїть попереду. Галери… Йдемо мовчки, не дихаємо. Рушниці тримаємо напоготові. Тільки—но ми підійшли до галер на гарматний постріл, як шарахнуть вони по нас! І з берега! З обох боків! Ми у відповідь з рушниць. Та де там! Дивимося — від Єфтимія знак подають: усім на весла і щосили вперед. Прошили, мов голки з нитками, стрій галер, а вони — за нами… Мчать за нами, грішними, і не відстають…