— Якщо у вас нема ворогів, то, може, є заздрісники. Вам лише дев’ятнадцять років, а вас призначили капітаном, це велика посада у вашому званні; ви берете шлюб із гарною дівчиною, а це рідкісне щастя у всіх званнях світу. Ось дві причини, щоб мати заздрісників.
— Так, ви маєте рацію. Певне, ви ліпше, ніж я, знаєте людей, а може, воно й так. Та якщо ці заздрісники з-поміж моїх друзів, то я волію їх не знати, щоб не довелося мені їх ненавидіти.
— Це хибна думка. Завжди треба, наскільки це можна, ясно бачити оточення. І, якщо по правді, ви мені здаєтеся таким гідним юнаком, що задля вас я зважуся відступити від звичних правил і допомогти вам відкрити істину... Ось виказ, який завдає вам звинувачення. Упізнаєте почерк?
Вільфор дістав із кишені листа і простягнув його Дантесові. Той глянув, прочитав, насупився і мовив:
— Ні, я не знаю цієї руки; почерк спотворений, але досить твердий. Принаймні це писала вміла рука. Я дуже щасливий, — докинув він, дивлячись на Вільфора із вдячністю, — що маю справу з такою людиною, як ви, тому що справді цей заздрісник справжній ворог!
І в очах його сяйнула така блискавка, що Вільфор утямив, скільки душевної сили криється під його смиренною зовнішністю.
— А тепер, — сказав Вільфор, — скажіть мені відверто, не як звинувачуваний судді, а як людина, що потрапила в халепу, відповідає чоловікові, що співчуває їй: чи є правда в цьому безіменному доносі?
І Вільфор з огидою кинув на стіл листа, якого повернув йому Дантес.
— Усе правда, та водночас жодного слова правди; а ось щира правда, клянуся честю моряка, клянуся моїм коханням до Мерседес, клянуся життям мого батька!
— Кажіть! — звелів Вільфор.
І докинув подумки: «Якби Рене могла мене бачити, сподіваюся, вона була б задоволена мною й не називала б мене катом».
— Так ось: коли ми вийшли з Неаполя, капітан Леклер занедужав на мозкову лихоманку; на кораблі не було лікаря, а він не хотів приставати до берега, бо дуже квапився на острів Ельба, тож стан його настільки погіршав, що третього дня, відчувши наближення смерті, він погукав мене до себе.
«Дантесе, — сказав він, — покляніться мені честю, що виконаєте доручення, яке я вам дам; справа надзвичайно важлива».
«Клянуся, капітане», — сказав я.
«Оскільки після моєї смерті командування переходить до вас, як помічника капітана, ви візьмете на себе оруду, звернете до острова Ельба, зупинитеся в Порто-Феррайо, підете до маршала й віддасте йому цього листа; може, там вам дадуть іншого листа чи ще якесь доручення. Це доручення мав отримати я; ви, Дантесе, виконаєте його замість мене, і вся заслуга буде ваша».
«Виконаю, капітане, та, може, до маршала добитися буде не так просто?»
«Ось перстень, якого ви попросите йому передати, — сказав капітан, — він усуне всі перешкоди».
І, сказавши це, він дав мені персня. За дві години він втратив тяму, а наступного дня оддав Богу душу.
— Та й що ж ви вчинили?
— Те, що й мусив учинити, те, що будь-хто інший учинив би на моєму місці. Прохання людини при смерті завжди священне; та в нас, моряків, прохання начальника — наказ, якого не можна не виконати. Отож, я взяв курс на Ельбу і прибув туди наступного дня; я всіх лишив на борту і сам зійшов на берег. Як я і сподівався, мене не хотіли допустити до маршала; та я послав йому персня, який мав послужити умовним знаком, і переді мною відчинилися всі двері. Маршал прийняв мене, розпитав про смерть сердешного Леклера і, як той і казав, дав мені листа, звелівши особисто доправити його до Парижа. Я пообіцяв це зробити, бо це належало до виконання останньої волі мого капітана. Прибувши сюди, я уладнав усі справи на судні й побіг до моєї нареченої, що здалася мені ще вродливішою і чарівнішою, ніж завжди. Завдяки панові Моррелю ми владнали всі церковні формальності; і ось, як я вже казав вам, я сидів за обідом, готувався за годину взяти шлюб і гадав уже завтра їхати до Парижа, аж за цим виказом, який ви, здається, тепер так само зневажаєте, як і я, мене заарештували.
— Так, так, — мовив Вільфор, — усе це здається мені правдою, і якщо ви й винні в чомусь, то лише в необережності, та й необережність ваша виправдовується наказами капітана. Віддайте нам листа, якого ви взяли на острові Ельба, дайте чесне слово, що з’явитеся на першу вимогу, і повертайтеся до ваших друзів.