— Мосьпане, — сказав Людовик, — наказую вам говорити!
— Ваша величносте, узурпатор покинув острів Ельба двадцять восьмого лютого і пристав до берега першого березня.
— Де? — швидко запитав король.
— У Франції, ваша величносте, у маленькій гавані біля Антібу, у затоці Жуан.
— Першого березня узурпатор висадився у Франції біля Антібу, у затоці Жуан, за двісті п’ятдесят льє від Парижа, а ви дізналися про це тільки зараз, третього березня... Ні, мосьпане, цього не може бути: або вас обманули, або ви з глузду з'їхали!
— Ох, ваша величносте, це щира правда!
Людовик XVIII затремтів од гніву та страху і рвучко схопився, наче раптовий удар поцілив йому простісінько в серце.
— У Франції! — заволав він. — Узурпатор у Франції! Значить, за ним не стежили? Чи, може, заодно з ним були?
— Ваша милосте, — вигукнув герцог Блякас, — таку людину, як барон Дандре, не можна звинувачувати у зраді! Ваша величносте, усі ми були сліпі, і міністр поліції зазнав загального засліплення, та й годі!
— Проте... — почав було Вільфор, та раптом затнувся. — Вибачте, ваша милосте, — уклонившись, сказав він. — Моє старання захопило мене; прошу вашу величність вибачити мені.
— Кажіть, пане, кажіть сміливо, — мовив король. — Тільки ви попередили нас про лихо; допоможіть знайти спосіб відбити його.
— Ваша величносте, узурпатора на півдні ненавидять; гадаю, якщо він зважиться йти через південь, то на нього легко можна буде підняти Прованс і Ланґедок.
— Правда ваша, — сказав міністр, — та він іде через Ґап і Сістерон.
— Іде! — урвав його король. — Значить, він іде на Париж?
Міністр поліції промовчав, що дорівнювало зізнанню.
— А Дофіне? — запитав король, звертаючись до Вільфора. — Як ви гадаєте, чи можна й цю провінцію підняти, як Прованс?
— Мені сумно казати вашій величності гірку правду, та настрій у Дофіне набагато гірший, ніж у Провансі й Ланґедоці. Горяни — бонапартисти, ваша величносте.
— Він був добре обізнаний... — прошепотів король. — А скільки у нього війська?
— Не знаю, ваша величносте, — відказав міністр поліції.
— Як не знаєте? Ви забули запитати про це? Щоправда, це не так і важливо! — з нищівною посмішкою докинув король.
— Ваша величносте, я не міг про це запитати — донесення сповіщає тільки про висадження узурпатора і про шлях, яким він прямує.
— А як ви отримали донесення? — запитав король.
Міністр понурив голову й почервонів, мов буряк.
— Телеграфом, ваша величносте.
Людовик XVIII ступнув уперед і згорнув руки на грудях, як Наполеон.
— Отож, — сказав він, збліднувши від гніву, — сім союзних армій скинули цього чоловіка; дивом повернувся я на трон моїх предків після двадцятип’ятирічного вигнання; усі ці двадцять п’ять років я вивчав, думав, пізнавав людей і справи тієї Франції, що була мені обіцяна, — і нащо? Для того, щоб тієї хвилини, коли я сягнув мети моїх бажань, сила, яку я тримав у руках, вибухнула, мов грім, і поцілила в мене!
— Ваша величносте, це доля... — пробурмотів міністр, почуваючи, що такий тягар, невагомий для долі, достатній, щоб розчавити людину.
— Значить, те, що казали про нас наші вороги, правда: ми нічому не навчилися, нічого не забули! Якби мене зрадили, як його, я міг би ще втішитися. Та бути поміж людей, яких я обдарував почестями, людей, що мали б мене берегти більше, ніж самих себе, тому що моє щастя — їхнє щастя, адже до мене вони були ніщо — і пропасти через їхню безпомічність, їхню дурість! Так, мосьпане, правда ваша, це доля!
Не зважуючись звести голову, міністр слухав цю грізну відповідь. Блякас утирав піт із чола; Вільфор подумки всміхався, почуваючи, що значення його зростає.
— Упасти, — провадив Людовик XVIII, що з першого ж погляду зміряв глибину безодні, яка розверзлася перед монархією, — упасти й дізнатися про своє падіння телеграфом! Мені було б легше піднятися на шибеницю, як ото вчинив брат мій, Людовик XVI, аніж спускатися східцями Тюїльрі під градом кпин... Ви не знаєте, мосьпане, що означає у Франції стати посміховиськом, а, до речі, вам слід було б це знати.
— Ваша величносте, — пробурмотів міністр, — помилуйте!..
— Підійдіть, пане де Вільфоре, — провадив король, звертаючись до молодика, який непорушно стояв оддалік, прислухаючись до розмови, що стосувалася долі цілої держави, — підійдіть і скажіть йому, що можна було знати наперед усе те, чого він не знав.
— Ваша величносте, фізично неможливо було вгадати задуми, які узурпатор приховував геть від усіх.