Юнак помітив, як в очах сусіди блиснула іскра захланності.
— Та це не мої грошенята, — недбало відказав він. — Я сказав батькові, що боявся застати його в нестатках, а він, щоб заспокоїти мене, висипав на стіл усе, що було у нього в капшуці. Сховайте гроші, тату, якщо тільки сусідові вони не потрібні.
— Ні, друже мій, — сказав Кадрус, — мені нічого не треба, та й, слава Богу, ремесло годує майстра. Бережи грошенята. Зайвих ніколи не буває. При всьому цьому я тобі вдячний за твою пропозицію не менше, ніж якби й скористався нею.
— Я запропонував від щирого серця, — сказав Дантес.
— Не сумніваюся. То ти в добрих стосунках із Моррелем, хитрунчику?
— Пан Моррель завжди був дуже добрий до мене, — відказав Дантес.
— Що ж, тоді ти дарма відмовився від обіду.
— Як відмовився від обіду? — запитав старий Дантес. — Невже він гукав тебе на обід?
— Так, тату, — відказав Дантес і всміхнувся, помітивши, як вразила старого незвичайна честь, яку виявили його синові.
— А чому ж ти відмовився, Едмоне? — запитав старий.
— Щоб хутчій прийти до тебе, тату, — відказав юнак. — Мені кортіло побачитися з тобою.
— Моррель, напевне, образився, — вкинув Кадрус, — а як збираєшся стати капітаном, то не слід суперечити судновласникові.
— Я пояснив йому причину відмови, і він зрозумів мене, сподіваюся.
— Щоб стати капітаном, треба трохи підлеститися до господарів.
— Я сподіваюся стати капітаном і без цього, — відказав Дантес.
— Тим ліпше, тим ліпше! Це потішить усіх твоїх давніх друзів. А там, за цитаделлю Сен-Ніколя, я знаю декого, хто буде особливо задоволений.
— Мерседес? — запитав старий.
— Так, тату, — сказав Дантес. — І тепер, коли я тебе побачив, коли знаю, що ти здоровий і що в тебе є все, що тобі треба, я попрошу твого дозволу вирушити в Каталяни.
— Іди, сину мій, іди, — відказав старий Дантес, — і нехай благословить тебе Господь дружиною, як благословив мене сином.
— Дружиною! — устряв Кадрус. — Бачу, ви надто вже квапитеся; ще ж вона й не дружина йому ніби!
— Ні ще, та, либонь, незабаром стане, — відказав Едмон.
— Хоч як там воно буде, — сказав Кадрус, — ти добре вчинив, що поспішив із прибуттям.
— Чому?
— Таж Мерседес — красуня, а в красунь не бракує залицяльників; у цієї — аж надто, бо вони черідками ходять за нею.
— Справді? — сказав Дантес із усмішкою, у якій помітна була тінь неспокою.
— Так, так, — закивав Кадрус, — і непогані люди трапляються; та, сам розумієш, ти незабаром станеш капітаном, то тобі не відмовлять, либонь.
— Це означає, — підхопив Дантес із усмішкою, що насилу ховала його неспокій, — це означає, що якби я не став капітаном...
— Гм! Гм! — пробурмотів Кадрус.
— Ну, — сказав юнак, — я ліпшої думки, ніж ви, про жінок узагалі і про Мерседес зокрема, і я певен, що, буду я капітаном чи ні, вона залишиться мені вірна.
— Тим ліпше, — сказав Кадрус, — тим ліпше! Коли одружуєшся, треба вміти вірити; та все одно, друже, я тобі кажу: не гай часу, іди, заяви їй про своє прибуття і поділися надіями.
— Іду, — відказав Дантес.
Він поцілував батька, кивнув Кадрусові й вийшов.
Кадрус посидів у старого ще трохи, потім, попрощавшись, теж вийшов надвір і повернувся до Данґляра, що чекав його на розі вулиці Сенак.
— То що? — поспитав Данґляр. — Ти його бачив?
— Бачив, — відказав Кадрус.
— І він казав тобі про свої надії на капітанство?
— Казав про це так, наче він уже капітан.
— Ти ба! — сказав Данґляр. — Надто вже поспішає!
— Та Моррель, вочевидь, обіцяв йому...
— То він дуже веселий?
— Аж загонистий; він уже пропонував мені свої послуги, наче пан якийсь; пропонував мені грошей, наче банкір.
— І ти відмовився?
— Відмовився. А міг би позичити у нього, бо ж не хто інший, як я, позичив йому перші грошенята, які він бачив у своєму житті. Та тепер пан Дантес нікого не потребує: небавом він капітаном буде!
— Ні, він ще не капітан!
— Як по правді, добре було б, якби він ним і не став, — провадив своєї Кадрус, — а то з ним і балакати не можна буде.
— Якщо ми захочемо, — сказав Данґляр, — він буде тим самим, що й зараз, а, може, ще й меншим.
— Що ти кажеш?
— Нічого, я сам до себе балакаю. І він ще й досі закоханий у гожу каталянку?
— Шалено; уже й побіг туди. Та чи я дуже помиляюся, чи з цього боку на нього чекають прикрощі.