— Я не винен, клянуся життям тих, хто найдорожчий мені на світі, — життям свого батька і Мерседес.
— Гаразд, — сказав абат, затуляючи схованку і пересуваючи ліжко на місце. — Розкажіть мені вашу історію.
І Дантес розповів те, що абат назвав його історією; вона обмежувалася мандрівкою до Індії і двома чи трьома мандрівками на Схід, розповів про свій останній рейс, про смерть капітана Леклера, доручення до маршала, побачення з ним, його лист до пана Нуартьє, розповів про повернення до Марселя, побачення, про своє кохання до Мерседес, про заручини, арешт, допит, тимчасове ув’язнення в будинку суду й урешті про остаточне ув’язнення в замку Іф. Більше він нічого не знав; не знав навіть, скільки часу перебуває у в’язниці.
Вислухавши його розповідь, абат глибоко замислився.
— У правовій науці, — помовчавши, сказав він, — є мудра аксіома, про яку я вже вам казав, крім тих випадків, коли недобрі думки породжені зіпсованою натурою: людина уникає злочину. Та цивілізація привчила нас до штучних потреб, пороків і бажань, що часом гамують у нас добру первину і призводять до зла. Звідси випливає таке правило: якщо хочете знайти злочинця, шукайте того, кому той злочин міг завдати зиску. Кому могло бути корисне ваше зникнення?
— Та нікому. Я так мало важив!
— Не відповідайте, не розваживши: у вашій відповіді немає ні логіки, ні філософії. На світі все відносно, любий друже, починаючи з короля, який заважає своєму наступникові, до канцеляриста, який заважає позаштатному писареві. Коли помирає король, його наступник успадковує корону; коли помирає канцелярист, писар успадковує тисячу двісті ліврів платні. Та тисяча двісті ліврів — його цивільний лист; вони йому так само необхідні, як ото королю дванадцять мільйонів. Кожна людина вгорі й унизу суспільної ієрархії утворює довкола себе світ інтересів, де існують свої завихрення і свої гачкуваті атоми, як у Декартових світах. Що ближче до горішнього щабля, то більші ті світи. Це перевернута спіраль, що тримається на вістрі, завдяки еквілібристиці довкола точки рівноваги. Отож, повернемося до нашого світу. Вас хотіли призначити капітаном «Фараона»?
— Так.
— Ви хотіли одружитися з гарною дівчиною?
— Так.
— Чи треба було комусь, щоб вас не призначили капітаном «Фараона»? Чи треба було комусь, щоб ви не одружилися з Мерседес? Спершу дайте відповідь на перше запитання: послідовність — ключ до всіх загадок. Чи треба комусь, щоб вас не призначили капітаном «Фараона»?
— Нікому, мене дуже любили на кораблі. Якби матросам дозволили обирати начальника, то вони, певен, обрали б мене. Тільки один чоловік мав причину не любити мене: я посварився з ним, пропонував йому дуель, та він відмовився.
— Та ба! Як його звали?
— Данґляр.
— Ким він був на кораблі?
— Рахівником.
— Посівши місце капітана, ви лишили б його на колишній посаді?
— Ні, якби це від мене залежало: я помітив у його розрахунках певні хиби.
— Добре. Чи був хтось присутній під час вашої останньої розмови з капітаном Леклером?
— Ні, ми були самі.
— Міг хтось чути вашу розмову?
— Так, двері були відчинені... і навіть... зачекайте... так, так, Данґляр проходив повз них тієї хвилі, коли капітан Леклер передавав мені пакет для маршала.
— Чудово, ми натрапили на слід. Брали ви когось із собою, коли ступили на острів Ельба?
— Нікого.
— Там вручили вам листа?
— Авжеж, маршал вручив.
— Що ви з ним учинили?
— Поклав до теки.
— То у вас була із собою тека? У який спосіб тека з офіційним листом могла поміститися в кишені моряка?
— Правда ваша, тека лежала у мене в каюті.
— То, виходить, ви лише в каюті поклали того листа до теки?
— Так.
— Від Порто-Феррайо до корабля де був лист?
— У мене в руках.
— Коли ви підіймалися на «Фараон», усі могли бачити, що у вас у руках лист?
— Так.
— І Данґляр міг бачити?
— Так, і він міг бачити.
— Тепер слухайте уважно і напружте свою пам’ять: чи пам’ятаєте ви, як був написаний донос?
— Авжеж, я прочитав його три рази.
— Повторіть його мені.
Дантес замислився.
— Ось він, слово у слово: «Прибічник престолу й віри сповіщає панові королівському прокуророві, що Едмон Дантес, помічник капітана на кораблі “Фараон”, який прибув сьогодні зі Смирни із заходом до Неаполя й Порто-Феррайо, мав од Мюрата листа до узурпатора, а від узурпатора листа до бонапартистського комітету в Парижі. Якщо його затримають, листа можна знайти при ньому, або в його батька, або в його каюті на “Фараоні”».