І він простягнув Дантесові другий аркуш. Дантес узяв його і прочитав:
явившись запрошеним на обід його святістю
задовольнившись платою за кардинальську шапку,
тує мені долю кардиналів Капрара
оголошую небожеві моєму Ґвідо Спаді,
опав у місці, що йому відоме,
печерах остро
оті зливки, монети, камі
знаю про існування цього скарбу,
йонів римських екю, і що він
лею, якщо йти від
ори викопані
шому кутку другого отвору;
виту власність, як
8 року
аре Спада
Фаріа стежив за ним палаючим поглядом.
— Тепер, — сказав він, побачивши, що Дантес сягнув останнього рядка, — складіть обидва клапті і судіть самі.
Дантес послухався; зі стулених клаптів ось що вийшло:
«25 квітня 1498 року, ви... явившись запрошеним на обід його святістю Александром VI і остерігаючись, що він, не... задовольнившись платою за кардинальську шапку, захоче стати моїм спадкоємцем і го... тує мені долю кардиналів Капрара і Бентівольйо, що померли від отрути... оголошую небожеві моєму Ґвідо Спаді, єдиному моєму спадкоємцеві, що я зак...опав у місці, яке йому відоме, бо він відвідував його зі мною, а саме в... печерах на острові Монте-Крісто, всі мої зол...оті зливки, монети, каміння, самоцвіти і коштовності, що тільки я... знаю про існування цього скарбу цінністю до двох міль...йонів римських екю, і що він знайде його під двадцятою ске...лею, якщо йти від малої східної затоки по прямій лінії. Два от...вори викопані в цих печерах: скарб закопано в найдальшому кутку другого отвору; той скарб заповідаю йому і віддаю у цілко...виту власність, як єдиному моєму спадкоємцеві.
25 квітня 149...8 року
Чез...аре Спада».
— Тепер ви розумієте? — запитав абат Фаріа.
— Це заява кардинала Спади і заповіт, що його так довго шукали? — запитав Едмон, що ще не зовсім упевнився.
— Так, тисячу разів так.
— Хто ж відновив його?
— Я. За вцілілим уривком я розгадав решту, зіставляючи довжину рядків із шириною паперу, просягаючи у прихований зміст за змістом видимого, як ото знаходиш шлях до підземелля за кволим світлом, що падає згори.
— І що ж ви вчинили, коли вже не лишилося сумнівів?
— Я відразу ж вирушив у дорогу, прихопивши із собою, розпочатий мною великий твір про єдине італійське королівство, та імператорська поліція вже давно стежила за мною; натоді Наполеон тяжів до роз’єднання провінцій, на противагу тому, що він захотів потім, коли у нього народився син. Мій квапливий від’їзд, що його причин ніхто не знав, викликав підозру, і тієї хвилі, коли я сідав на корабель у Пйомбіно, мене заарештували.
— Тепер, — провадив Фаріа, глянувши на Дантеса з майже батьківською ніжністю, — тепер, друже мій, ви знаєте стільки ж, скільки і я. Якщо колись ми втечемо разом, половина мого скарбу належатиме вам; якщо я помру тут і ви порятуєтеся сам, він належить вам цілком.
— Проте, — сказав Дантес нерішуче, — чи немає у цього скарбу більш законного власника, ніж ми?
— Ні, ні, заспокойтеся, уся родина вимерла; до того ж остатній граф Спада призначив мене своїм спадкоємцем; заповівши мені цей славетний молитовник, він тим самим заповів мені все, що в ньому міститься. Якщо цей скарб дістанеться нам, ми можемо користуватися ним зі спокійним сумлінням.
— І, кажете, цей скарб оцінюється в...
— Два мільйони римських ескудо, десь понад тринадцять мільйонів на наші гроші.
— Не може бути! — вигукнув Дантес, переляканий тією величезною сумою.
— Чому ж не може бути? — запитав старий священик. — Рід Спада був один із найдавніших і наймогутніших у п’ятнадцятому столітті. Та й за тієї пори, коли не було ні великих грошових угод, ні промисловості, такі нагромадження золота і коштовностей не були якимось дивом; і зараз у Римі ще є родини, які вмирають від голоду, володіючи мільйонами у самоцвітах і коштовностях, що становлять спадковий майорат, якого вони й торкнутися не сміють.
Едмонові здавалося, наче він марить; він вагався поміж невірою і радістю.
— Я довго беріг од вас цю таємницю, — провадив Фаріа, — бо, по-перше, хотів вас випробувати, а по-друге, хотів приголомшити вас. Якби ми втекли до цього нападу, то я попровадив би вас на Монте-Крісто. Тепер, — докинув він, зітхнувши, — ви попровадите мене. То чому ж ви не дякуєте мені, Дантесе?