Почала набирати номер.
Пролунало чотири сигнали, а тоді вона почула коротке ділове повідомлення: «Це Гебріел. Мене зараз немає вдома. Будь ласка, залиште повідомлення».
Джейн зачекала на гудок, глибоко вдихнула.
— Це Джейн. Маю дещо тобі сказати, і, певно, краще буде так, телефоном. Це краще, ніж говорити з тобою особисто, бо навряд чи я хочу бачити твою реакцію. Коротше кажучи, я… облажалася. — Вона раптом засміялася. — Господи, я почуваюся страшенною дурепою, бо зробила найдавнішу в світі помилку. Більше ніколи не глузуватиму з тупеньких красунь. А сталося те, що… ну… я вагітна. Здається, тижнів вісім. А це значить, якщо тобі цікаво, що дитина точно твоя. Я нічого від тебе не хочу, не хочу, щоб ти почувався зобов’язаним зробити те, що там мають робити чоловіки в таких випадках. Навіть перетелефоновувати мені не треба. Але я подумала, що ти маєш право знати, бо… — Вона помовчала, у горлі раптом стали сльози. Відкашлялася. — Бо я вирішила залишити дитину.
Вона повісила слухавку.
Довго сиділа, не рухаючись, пильно дивилася на свої руки, мов їхала американськими гірками емоцій. Полегшення. Страх. Очікування. Але без непевності: у своєму виборі Ріццолі була повністю впевнена.
Вона підвелася, раптово відчула себе невагомою, звільненою від тягаря вибору. Стільки попереду було тривог, стільки змін, до яких треба було підготуватися, але, спускаючись назад до кухні, вона відчула, що кроки її стали по-новому легкі.
Вода на плиті вже кипіла. Пара зігріла її обличчя, мов материна рука.
Джейн додала у воду дві чайні ложки оливкової олії, опустила туди ньокі. На плиті вже стояли ще три каструлі, з кожної пахло чимось своїм. Букет ароматів материної кухні. Вона вдихнула ці запахи, сповнена нового розуміння того священного місця, де їжа була любов’ю.
Коли картопляні пампушки спливали на поверхню, вона збирала їх, викладала на таріль і щедро поливала соусом із телятиною. З духовки дістала страви, що лишилися там, щоб не вихололи. Смажену картоплю. Зелені боби. Тефтелі. Манікотті. Парад достатку, який вони з матір’ю тріумфально принесли до їдальні. Останньою, звісно ж, була індичка, що по-королівськи влаштувалася в центрі столу, в оточенні італійських родичів. Уся родина була неспроможна все це з’їсти, але в цьому й був увесь сенс — у надлишку їжі, так само як і любові.
Джейн сіла за стіл навпроти Айрін і дивилася, як вона годує двійнят. Лише годину тому, дивлячись на неї у вітальні, Джейн бачила втомлену молоду жінку, життя якої вже було скінчено, спідниця якої провисала, бо за неї постійно чіплялися маленькі ручки. Тепер вона дивилася на ту ж саму жінку, але бачила іншу — ту, яка зі сміхом доправляла ложки з журавлиновим соусом до маленьких ротиків, яка з ніжністю торкалася вустами кучерів на голівках.
«Я бачу іншу жінку, бо сама змінилася, — подумала вона. — Не в Айрін справа».
Після вечері, допомагаючи Енджелі варити каву й наповнювати трубочки каннолі солодким збитим кремом, вона збагнула, що дивиться іншим поглядом і на власну матір. Побачила в її волоссі нові срібні пасма, побачила, як починає провисати шкіра на щоках. «Ти ніколи не шкодувала про те, що народила нас, мамо? — подумки питала вона. — Ніколи не думала, що це була помилка? Або була впевнена так само, як і я зараз щодо цієї дитини?»
— Гей, Джейні! — гукнув із вітальні Френкі. — У тебе в сумочці мобільний дзвонить!
— Можеш узяти? — крикнула вона у відповідь.
— Ми дивимося гру!
— А в мене руки вимазані кремом! Просто візьми його!
Він зайшов на кухню, тицьнув їй телефон.
— Якийсь хлопець.
— Фрост?
— Нє. Не знаю, хто це.
«Гебріел, — такою була перша думка. — Він отримав повідомлення».
Вона підійшла до вмивальника, неквапно помила руки. Коли нарешті взяла телефон, змогла відповісти спокійно.
— Алло?
— Детективе Ріццолі? Це отець Брофі.
Усе напруження раптом зникло. Вона опустилася на стілець. Відчувала, як мати дивиться на неї, й намагалася не видати розчарування.
— Так, отче?
— Вибачте, що турбую вас на Святвечір, але не можу пробитися до докторки Айлс, а… Що ж, з’явилося дещо, про що вам варто знати.
— Що таке?
— Докторка Айлс хотіла отримати контактну інформацію родичів сестри Урсули, я запропонував подивитися. Але виявилося, що наші парафіяльні записи дещо застарілі. Ми маємо старий номер її брата в Денвері, але телефон вимкнено.
— Матінка Мері Климент сказала, що брат помер.
— Вона казала вам, що сестра Урсула має ще й племінника в іншому штаті?
— Абатиса про нього не згадувала.