Але тепер усе буде відкрито. Ти знаєш, що я нічого з цього не матиму. То, може, повіриш мені, якщо я скажу, що страшенно скучив за тобою, Моро. Гадаю, ми зможемо все залагодити. Можемо дати нам ще один шанс. Дати мені ще один шанс, так? Будь ласка».
Мора довго сиділа на канапі, тримаючи телефон у занімілих руках і дивлячись на холодний камін. «Є вогонь, який не розвести знову, — думала вона. — Буває полум’я, якому краще лишатися попелом».
Вона вклала телефон у сумочку. Підвелася. І пішла відмивати кров з підлоги.
До десятої ранку сонце нарешті пробилося крізь хмари, і дорогою додому Ріццолі мусила мружитися від яскравого проміння, що відбивалося від свіжого снігу. Вулиці були тихі, тротуари — невинно білі. Цього різдвяного ранку вона почувалася оновленою. Очищеною від сумнівів.
Торкнувшись живота, вона подумала: «Здається, ми з тобою самі, малий».
Припаркувавши автомобіль перед своїм будинком, трохи затрималася під холодним сонцем, глибоко вдихаючи прозоре й свіже повітря.
— Веселого Різдва, Джейн.
Ріццолі завмерла, серце гупало. Вона поволі розвернулася.
Біля входу до будинку, де була її квартира, стояв Гебріел Дін. Вона дивилася, як він іде до неї, й не могла нічого сказати. Колись між ними була така близькість, яка лише можлива між чоловіком і жінкою, і ось зараз вони німі, мов чужі один одному люди.
— Я думала, ти у Вашингтоні, — нарешті промовила вона.
— Прилетів годину тому. Першим рейсом. — Він помовчав, тоді тихо сказав: — Дякую, що розповіла мені.
— Ну, так. — Джейн знизала плечима. — Я не була певна, що ти взагалі захочеш про це знати.
— Чому б ні?
— Це ж проблема.
— Усе життя — низка проблем. І ми розбираємося з ними по черзі.
Така буденна відповідь. «Чоловік у сірому костюмі» — таке враження він справив на неї під час першої зустрічі, і таким він стояв перед нею зараз у своєму темному пальті. Спокійний, відсторонений.
— І давно ти про це знаєш? — запитав Гебріел.
— Переконалася кілька днів тому, зробила домашній тест. Але підозрювала вже кілька тижнів.
— Чому так довго мені не казала?
— Я взагалі не збиралася тобі казати, бо не думала, що залишу дитину.
— Чому?
Джейн засміялася.
— По-перше, я не вмію поводитися з дітьми. Коли хтось дає мені малюка, я не знаю, що з ним робити — поплескати по спині, щоб відригнув, чи одразу замінити підгузок? І як я маю працювати, якщо в мене вдома дитина?
— Не знав, що копи дають обітницю бездітності.
— Це складно, розумієш. Я дивлюся на інших матусь і не розумію, як вони це роблять. Не знаю, чи впораюся сама. — Вона видихнула білу хмаринку пари й випросталася. — Принаймні мої рідні живуть тут. Я впевнена, що моя мама буде в захваті від ролі няньки. А за кілька кварталів звідси є ясла. Дізнаюся, з якого віку туди беруть.
— То все вирішено. Ти вже все спланувала.
— Більш-менш.
— Аж до того, хто доглядатиме нашу дитину.
«Нашу дитину». Джейн глитнула, думаючи про те, що життя, яке росте всередині неї, є частиною самого Гебріела.
— Деякі подробиці ще треба владнати.
Він стояв виструнчившись, досі граючи роль чоловіка в сірому костюмі. Але коли заговорив, Джейн злякалася того гніву, що бринів у його голосі.
— А де тут місце для мене? Ти все це спланувала й жодного разу не згадала про мене. Не те щоб я був здивований.
Вона похитала головою.
— Чому ти так засмутився?
— Це все стара пісня, Джейн, від якої ти не здатна відмовитися. Ріццолі керує власним життям, уся в броні. Кому потрібен чоловік? Чорт забирай, не тобі.
— А що я мала сказати? Урятуй мене, будь ласка, будь ласочка? Я не можу ростити дитину без чоловіка?
— Ні, ти певно що можеш впоратися сама. Знайдеш спосіб, навіть якщо це тебе вб’є.
— То що ти хочеш від мене почути?
— Ти маєш вибір.
— І я його зробила. Кажу тобі, я залишу дитину.
Вона рушила до сходів до будинку, рішуче тупочучи по снігу.
Він схопив її за руку.
— Мені йдеться не про дитину. Я говорю про нас. — М’яко додав: — Обери мене, Джейн.
Вона розвернулася до нього.
— Що ти маєш на увазі?
— Те, що ми можемо робити це разом. Що ти можеш зняти переді мною броню. Тільки так це спрацює. Ти відкриєшся мені, а я відкриюся тобі.
— Чудово. І обидва залишимося пошрамовані.
— Або навчимося довіряти один одному.
— Ми заледве знайомі.
— Ми знайомі достатньо для того, щоб зробити дитину.