А от Грейс Отіс не могла так зробити. Наслідки цього закарбувалися зболеними зморшками в неї на обличчі й ранніми пасмами сивини у волоссі. Вона сказала:
— Принаймні я вас попередила. Її словам не можна вірити. Вона придумує різні історії, іноді просто сміховинні.
— Ми розуміємо, — відповіла Мора. — Усі діти так роблять.
— Як будете з нею говорити, я маю бути в кімнаті. Переконатися, що вона добре поводитиметься.
— Авжеж, це ваше право як матері.
Нарешті Грейс підвелася.
— Ноні ховається в кухні. Я її приведу.
Минуло кілька хвилин, перш ніж вона знову з’явилася, тягнучи темноволосу дівчинку за руку. Було помітно, що Ноні не хотіла виходити, і всю дорогу вона опиралася, кожною клітинкою маленького тіла протистояла материній силі. Зрештою Грейс просто взяла її під пахви і всадовила на стілець — без ніжності, зі втомленою огидою жінки, яка дійшла до краю. Дівчинка завмерла, ошелешена такою швидкою поразкою. Вона була маленька, кучерява, з квадратною щелепою й темними очима, що швидко оглянули кімнату. Вона ледве глянула на настоятельку, трохи довше затримала погляд на Морі, перш ніж остаточно зупинити його на Ріццолі, наче та була єдиною, на кому варто було зосередитися. Мов пес, що чіпляється до єдиного в кімнаті астматика, Ноні зосередила свою увагу на тій людині, яка найменше любила дітей.
Грейс смикнула дочку.
— Мусиш із ними поговорити.
Личко Ноні скривилося в протесті. Вона вичавила з себе два слова, хрипкі, мов жаб’яче кумкання:
— Не хочу.
— Мені байдуже, хочеш ти чи ні. Це поліція.
Ноні не зводила очей з Ріццолі.
— Вони не схожі на поліцію.
— Але вони поліція, — обрубала Грейс. — І якщо ти не скажеш їм правду, вони посадять тебе за ґрати.
Усі копи ненавидять, коли батьки говорять таке дітям, змушуючи їх боятися саме тих людей, яким вони мають довіряти.
Ріццолі подала Грейс знак мовчати. Присіла перед стільцем Ноні так, що її очі опинилися навпроти очей дівчинки. Схожість була разюча: обидві кучеряві й темнокосі, з проникливими очима, наче Ріццолі сиділа проти свого маленького клона. Якщо Ноні була така само уперта, то далі мали бути справжні феєрверки.
— Розберемося з цим, гаразд? — мовила Ріццолі до дівчинки безцеремонно, буденно, наче говорила не з дитиною, а з мініатюрним дорослим. — Я не кину тебе до в’язниці. Я взагалі не кидаю туди дітей.
Дівчинка подивилася на неї з недовірою.
— Навіть поганих? — із викликом спитала вона.
— Навіть поганих.
— Навіть дуже-дуже поганих?
Ріццолі завагалася, в очах спалахнула іскра роздратування. Ноні не збиралася знімати її з гачка.
— Гаразд, — погодилася детектив. — Дуже-дуже поганих я відправляю до колонії для неповнолітніх.
— Це в’язниця для дітей.
— Точно.
— Отже, ти кидаєш дітей до в’язниці.
Ріццолі глянула на Мору. «Ні, ну як це вам?»
— Добре, — зітхнула вона. — Тут ти мене підловила. Але тебе я за ґрати не кину. Просто хочу поговорити.
— А чому ти без форми?
— Бо я детектив. Ми не носимо форму. Але я справді поліцейський.
— Але ж ти жінка.
— Так. Гаразд. Поліцейська. То ти мені скажеш, що робила на горищі?
Ноні зіщулилася на стільці й витріщилася на допитувачку, наче ґаргулья. Хвилину вони дивилися одна на одну, чекаючи, хто ж першим порушить тишу.
Зрештою Грейс урвався терпець, і вона торсонула дівчинку за плече.
— Ну! Кажи!
— Місіс Отіс, будь ласка, — втрутилася Ріццолі. — Не треба так.
— Бачите, яка вона? З нею не буває легко. Самі проблеми.
— Заспокоймося, добре? Я зачекаю.
«Я чекатиму стільки ж, скільки й ти, мала» — ось що погляд Ріццолі сказав Ноні.
— Ну ж бо, Ноні. Скажи, де ти взяла тих ляльок, з якими грала нагорі?
— Я їх не крала.
— Я цього й не кажу.
— Я їх знайшла. Цілу коробку.
— Де?
— На горищі. Там є ще й інші коробки.
Грейс мовила:
— Тебе не мало там бути. Ти повинна сидіти тут, біля кухні, і нікому не заважати.
— Я нікому не заважала. Навіть якби хотіла, тут просто нема кому заважати.
— То ти знайшла ляльок на горищі, — повторила Ріццолі, повертаючи розмову до нагальнішої теми.
— Цілу коробку.
Детектив озирнулася на матінку Мері Климент, та відповіла:
— То частина благочинного проекту, який у нас був кілька років тому. Ми шили одяг для ляльок для сиротинця в Мехіко.
— Отже, ти знайшла ті ляльки, — сказала Джейн до Ноні, — і бавилася з ними нагорі?