— Вони нікому не були потрібні.
— А звідки ти знала, як потрапити на горище?
— Бачила, як туди ліз чоловік.
«Чоловік?» Ріццолі глянула на Мору й нахилилася до Ноні.
— Який чоловік?
— У нього на поясі були штуки.
— Штуки?
— Молоток і ще всяке. — Дівчинка показала на абатису. — Вона його теж бачила. Ще й говорила з ним.
Матінка Мері Климент перелякано засміялася.
— О, я знаю, про що вона. У нас в останні місяці чимало чого ремонтували. Чоловіки встановлювали на горищі утеплення.
— Коли це було? — запитала Ріццолі.
— У жовтні.
— Маєте імена цих людей?
— Можу перевірити в бухгалтерії. Ми ведемо облік платежів підрядникам.
Тож це було не таке вже й разюче відкриття. Дівчинка бачила робітників, які піднялися в місце, про яке вона не знала. Загадкове місце, куди можна було потрапити лише через таємні двері. Жодна дитина не була здатна опиратися спокусі зазирнути всередину — а надто така допитлива.
— Там темно, тобі не було страшно? — запитала Ріццолі.
— У мене ж є ліхтарик.
У голосі Ноні вчувалося: «Що за дурне запитання».
— І ти не боялася бути там сама?
— А чому?
«І справді — чому?» — подумала Мора. Дівчинка була безстрашна, її не лякали ані темрява, ані поліція. Вона дивилася відкритим поглядом так, наче сама вела розмову, а не Ріццолі. Одначе, хай би якою вона була впевненою, це була дитина, і доволі обшарпана. Кучері заплуталися, були вкриті пилом з горища. Рожева кофта була дуже поношена й стара, на кілька розмірів завелика і з брудними закасаними рукавами. Тільки взуття здавалося новим — новенькі кеди на липучках. Ноги дівчинки не діставали до підлоги, тож вона вимахувала ними вперед-назад із монотонною ритмічністю. Метроном надмірної енергії.
Грейс мовила:
— Повірте, я не знала, що вона там. Я ж не можу постійно за нею бігати. Мушу поставити їжу на стіл, а тоді ще й прибрати. Ми вибираємося звідси хіба що о дев’ятій, а тоді до десятої її до ліжка не заженеш. — Вона глянула на Ноні. — Знаєте, частково в цьому проблема. Вона постійно втомлена й роздратована, тому з нею все перетворюється на сварку. Минулого року в мене була виразка. Стільки стресу, що шлунок перетравлював сам себе. Я навпіл згиналася від болю, а їй було байдуже. Вона досі психувала через укладання або ванну. До всіх інших їй байдуже. Такі вже вони, діти, — повні егоїсти. Увесь світ обертається навколо неї.
Поки Грейс випускала пару, Мора спостерігала за реакцією Ноні. Дівчинка завмерла, вона більше не ворушила ногами, стиснула щелепи у впертий квадрат. А в темних очах на мить блимнули сльози. І зникли так само швидко, крадькома витерті брудним рукавом. «Вона не глуха й не тупа», — подумала Мора. Вона чує гнів у материному голосі. Щодня Грейс десятком різних способів виражає огиду до своєї дитини. А дитина це розуміє. Не дивно, що з Ноні складно, не дивно, що вона злить Грейс. Це єдина емоція, яку вона спроможна витягнути зі своєї матері, єдиний доказ того, що між ними є хоч якісь почуття. Їй всього лиш сім, а вона вже знає, що її марна ставка на любов програла. Вона знає більше, ніж усвідомлюють дорослі, і те, що вона бачить і чує, їй безперечно болить.
Ріццолі надто довго сиділа навпочіпки на рівні дитини. Вона підвелася, випростала ноги. Була вже восьма година, вечерю вони пропустили, і здавалося, що енергія Ріццолі виснажується. Вона стояла й дивилася на дівчинку — обидві однаково скуйовджені, з однаково рішучими обличчями.
Із виснаженим терпінням вона запитала:
— Ноні, ти часто буваєш на горищі?
Припилена копиця волосся сколихнулася: дівчинка кивнула.
— Що ти там робиш?
— Нічого.
— Ти ж казала, що бавишся з ляльками.
— Це я тобі вже говорила.
— А що ще робиш?
Ноні знизала плечима.
Ріццолі натиснула:
— Ну ж бо, там має бути нудно. Не уявляю, для чого тобі там сидіти, якщо не видно нічого цікавого.
Дівчинка опустила очі.
— Ти спостерігаєш за сестрами? Ну, дивишся на те, що вони роблять?
— Я весь час їх бачу.
— А коли вони в себе в кімнатах?
— Мені не можна туди ходити.
— А ти коли-небудь дивилася за ними, коли вони відверталися? Коли не знали про те?
Ноні не піднімала голови. Промовила, кудись у свою кофту:
— Це підглядання.
— І ти знаєш, що так не можна, — відгукнулася Грейс. — Це втручання в особисте життя, я тобі казала.
Дівчинка схрестила руки й гучно проголосила:
— Тручання в особисте життя.
Це скидалося на глузування з матері. Грейс розчервонілася й потяглася до дочки, наче хотіла дати їй ляпаса.