— Думаєш, я заради цього цим займаюся? Заради уваги й публічності? Господи, Моро, ти ж знаєш, як це важливо! Хоч віддай мені належне.
Мора зітхнула.
— Твоя правда, це нечесно. Але ми обоє знаємо, що тобі всього цього бракувало б.
— Так, — визнав він. І тихо додав: — Та я не знав, як мені бракуватиме тебе.
Вона залишила ці слова без відповіді. Дозволила тиші запанувати поміж ними. Насправді — просто не знала, що сказати, така заскочена була його зізнанням.
— Маєш чудовий вигляд, — відзначив Віктор. — І схоже, задоволена життям. Це так?
— Так.
Надто швидка відповідь, надто автоматична. Вона відчула, як запалали щоки.
— З новою роботою все добре?
— Вона постійно приносить виклики.
— Це цікавіше, ніж тероризувати студентів-медиків у Каліфорнійському?
Мора засміялася.
— Я не тероризувала студентів.
— Вони можуть бути іншої думки.
— У мене просто висока планка, от і все. І вони до неї майже завжди дотягувалися.
— Ти була хорошою викладачкою, Моро. Певен, університет був би радий повернути тебе.
— Що ж, ми всі рухаємося далі, чи не так?
Вона відчувала його погляд і навмисно підтримувала непроникний вираз обличчя.
— Бачив тебе вчора по телебаченню, — сказав Віктор. — У новинах, про напад на тих черниць.
— Я сподівалася, що камери мене оминуть.
— Я тебе одразу впізнав. Ти на відео виходила з воріт.
— Один з мінусів роботи. Завжди на видноті.
— Уявляю собі, особливо з такими справами. Показували по всіх каналах.
— І що говорили?
— Що поліція не має підозрюваних. Що мотив досі невідомий. — Він похитав головою. — Напад на черниць — це щось зовсім ірраціональне. Якщо без сексуального насильства.
— Невже з ним раціональніше?
— Ти знаєш, про що я.
Так, Мора знала, і знала Віктора достатньо добре, щоб не образитися на такий коментар. Між холодним розрахунком сексуального хижака і психопатом без зв’язку з реальністю насправді є різниця.
— Сьогодні зранку робила розтин, — сказала вона. — Численні тріщини черепа. Розрив середньої менінгеальної артерії. Він бив її знову й знову, ймовірно молотком. Не знаю, чи можна назвати цей напад раціональним.
Віктор похитав головою.
— Як ти це витримуєш, Моро? Від аутопсії спокійних, охайних лікарняних смертей перейшла до чогось такого…
— Смерті в лікарні не зовсім спокійні й охайні.
— Але розтин жертви вбивства? І вона ж була молода, так?
— Усього лиш двадцять років.
Мора зупинилася на межі того, щоб розповісти йому про свої знахідки під час розтину. Коли вони були одружені, то завжди ділилися медичними чутками, довіряли одне одному конфіденційну інформацію. Але зараз тема була надто похмура, і Морі не хотілося залучати смерть далі до розмови.
Вона підвелася, налити ще кави. Повернувшись до столу з кавником, сказала:
— Розкажи тепер про себе. Як ведеться святому Віктору?
— Будь ласка, не зви мене так.
— Раніше ти вважав це смішним.
— А тепер думаю, що це зловісно. Коли преса починає називати тебе святим, розумієш, що вони чекають можливості збити тебе з п’єдесталу.
— Я помітила, що ви з «Єдиною Землею» часто з’являєтеся в новинах.
Віктор зітхнув.
— На жаль.
— Чому на жаль?
— Рік був поганий для міжнародної благодійності. Стільки нових конфліктів, стільки біженців. Це єдина причина, через яку ми світимося в новинах. Бо тільки ми щось робимо. Нам пощастило, що цього року ми отримали великий грант.
— Унаслідок усіх цих схвальних статей?
Він знизав плечима.
— Час від часу у великих корпорацій прокидається совість, тож вони вирішують виписати нам чек.
— Певна, податкові вирахування їм теж не шкодять.
— Але ці гроші так швидко зникають. Якийсь новий маніяк починає війну, і нам раптом доводиться мати справу ще з мільйоном біженців. Ще сто тисяч дітей помирають від тифу чи холери. Я через це не сплю ночами, Моро. Думаю про тих дітей.
Віктор сьорбнув кави, а тоді поставив чашку на стіл, наче смак напою став йому неприємний.
Мора дивилася на нього, такого тихого, й помічала нові сиві пасма в рудуватому волоссі. «Він старішає, — подумала вона, — але ідеалізму не втратив». Саме того ідеалізму, який уперше привабив її до нього, а тоді зрештою розвів їх. Вона не могла конкурувати зі світом, який потребував уваги Віктора, і навіть намагатися було не варто. Його роман із французькою медсестрою несподіванкою не став. Це був прояв непокори, його спосіб утвердити свою незалежність від неї.