— Хіба ж це не лікується? — спитав Кроу. — Я бачив рекламу по телебаченню. Псоріаз переможено.
— Це запалення, тож стероїдні креми мають допомагати. Обробка ультрафіолетом теж. Але гляньте на її зуби. Ця жінка не мала грошей на дорогі креми чи рахунки від лікарів. Якщо це псоріаз, вона, певно, роками зовсім не лікувалася.
«Що за жорстока хвороба, — подумала Мора, — особливо влітку». Навіть у найспечніші дні жінці, певно, доводилося носити довгі штани й рукави, щоб приховати ранки.
— Тобто наш злочинець не просто обирає жертву без зубів, — сказав Кроу. — Він ще й зрізає обличчя з такою шкірою.
— Псоріаз зазвичай не проявляється на обличчі.
— Думаєте, це важливо? Може, він відрізав тільки ті частини, де шкіра була чиста.
— Не знаю, — обрубала Мора. — Узагалі не розумію, як людина може таке робити.
Вона зосередилася на правій куксі. Крізь плоть блищала біла кістка. Голодні гризуни погризли відкриту рану, знищивши сліди ножа, але електронне сканування зрізу кістки могло допомогти з характеристиками леза. Вона підняла руку зі столу, щоб оглянути рану з нижнього боку, і побачила щось жовте.
— Йошима, передайте пінцет, будь ласка.
— Що там? — запитав Кроу.
— До краю рани пристало якесь волокно.
Йошима рухався так тихо, що пінцет наче магічним чином опинився в Мори в руці. Вона навела на куксу лупу, пінцетом дістала жовте волокно з кірки крові й сухої плоті, поклала на тацю.
Крізь лупу побачила товсту скручену нитку, пофарбовану в яскравий колір пера канарки.
— Щось з її одягу? — припустив Кроу.
— Волокно надто жорстке для вбрання.
— Тоді, може, килим?
— Жовтий килим? Не уявляю. — Вона опустила волокно в пакет для доказів, який Йошима вже тримав напоготові, й запитала: — На місці злочину не було нічого такого?
— Нічого жовтого, — сказав Кроу.
— Може, жовта мотузка? — спитала Мора. — Він міг зв’язати їй руки.
— І забрати її шматки? — Сліпер похитав головою. — Тоді цей хлопець на диво охайний.
Мора подивилася на тіло, маленьке, мов дитяче.
— Навряд чи він мусив її зв’язувати. Утримати її було б неважко.
Як просто це мало бути — забрати її життя. Руки надто тонкі, щоб довго опиратися нападникові, ноги надто короткі, щоб від нього втекти.
«Тебе вже так змучили, — подумала вона. — А тепер мій скальпель теж залишить сліди на твоєму тілі».
Мора працювала тихо й швидко, розтинаючи шкіру й м’язи. Причина смерті була не менш очевидна за шрапнель, що сяяла на рентгенівському знімку, і, нарешті розкривши грудну клітку й побачивши тугу перикардіальну сумку з крововиливами у легенях, вона не здивувалася.
«Глейзер» пробив грудну клітку й вибухнув, усіявши її смертельною шрапнеллю. Метал розірвав вени й артерії, пробив серце й легені. Кров натекла в сумку, що оточує серце, стиснула його так, що воно не могло розширитися, не могло качати кров. Тампонада перикарда.
Смерть прийшла досить скоро.
Задзижчав інтерком.
— Докторко Айлс?
Мора розвернулася до приладу.
— Так, Луїз?
— Детектив Ріццолі на першій лінії. Відповісте?
Мора стягнула рукавички й підійшла до телефона.
— Ріццолі?
— Привіт, док. Схоже, ви нам тут потрібні.
— Що сталося?
— Ми біля ставка. Знадобилося чимало часу, щоби пробити всю ту кригу.
— Уже закінчили прочісувати?
— Так. І дещо знайшли.
9
Вітер ганяв відкритим полем, шмагав пальто й вовняний шарф Мори, поки вона йшла від задніх воріт монастиря до похмурого натовпу копів, які чекали на неї біля краю ставка. Сніг вкрився кіркою льоду й потріскував під чоботами, наче цукрова полива.
Вона відчувала, як усі стежать за її ходою крізь поле: черниці — з-за воріт за спиною, поліція — в очікуванні попереду. Самотня фігура, що йде крізь білий світ, і у спокої цієї пообідньої години кожен звук здавався дивно посиленим, від хрускоту під чоботами до її власного дихання.
З-поміж людей вийшла Ріццолі, рушила їй назустріч.
— Дякую, що так швидко приїхали.
— То Ноні мала рацію щодо качок і ставка.
— Так. Відколи Камілла проводила тут чимало часу, не дивно, що вона подумала про ставок. Крига була ще тонка, намерзла, певно, в останні дні. — Ріццолі глянула на воду. — Пробили тільки з третьої спроби.
Ставок був маленький — плаский чорний овал, в якому влітку мали відбиватися білі хмари на синьому небі й птахи в ньому. З одного боку ріс очерет, нині схожий на крижані сталагміти. Сніг по периметру був утоптаний, його білизну псувала твань.