— Бо я за тебе переживаю. Ти як зі скелі падаєш, а на допомогу не кличеш. Навряд чи маєш з ким про це поговорити.
— От із тобою говорю.
— Так, але ж нічого мені не розповідаєш.
— А що ти хочеш від мене почути?
— Він давно до тебе не навідувався, правда?
Джейн не відповіла, навіть не подивилася на нього. Зосередилася на розписі на стіні за його спиною.
— Ми обидва зайняті.
Корсак зітхнув і похитав головою — сповнений жалю жест.
— Не те щоб я була в нього закохана. — Зібравши всю свою гордість, вона нарешті зустріла його погляд. — Що, думаєш, я розвалюся, бо якийсь хлопець мене покинув?
— Ну, я не знаю.
Вона засміялася, але сміх вийшов натужний, навіть для її власного слуху.
— Це всього лиш секс, Корсаку. Спочатку маєш інтрижку, тоді живеш далі. Чоловіки постійно так роблять.
— Хочеш сказати, що не відрізняєшся від чоловіків?
— Не втягуй мене в це лайно про подвійні стандарти.
— Та ну. Хочеш сказати, він не розбив тобі серце? Просто пішов і тебе це влаштовує?
Джейн зміряла його суворим поглядом.
— Я переживу.
— Що ж, це добре. Бо він того не вартий, Ріццолі. Не вартий і однієї хвилини твого суму. І я йому про це скажу, коли побачу.
— Навіщо ти це робиш?
— Що саме?
— Допитуєш. Погрожуєш. Мені це не потрібно. І без того проблем достатньо.
— Я знаю.
— І просто робиш ще гірше.
Він пильно подивився на неї. Тоді опустив очі.
— Вибач, — сказав тихо. — Ти ж знаєш, я просто намагаюся бути тобі другом.
З усього того, що Корсак міг їй сказати, ніщо не могло вразити її більше. Джейн збагнула, що намагається стримати сльози, дивлячись на пляму лисини на його схиленій голові. Бували часи, коли вона відчувала до нього відразу, коли він її бісив.
А іноді вона бачила проблиски того, яким він був усередині, — шляхетної людини зі щедрим серцем, і тоді їй ставало соромно за свою роздратованість.
Вони мовчки вдягнули пальта, вийшли з хмари сигаретного диму в ніч, що блищала свіжим снігом. Попереду від відділку Джамайка-Плейн від’їхало патрульне авто, сині вогні виблискували з-за серпанку сніжинок. Вони провели патруль поглядами, і Ріццолі стало цікаво, що за біда чекає на нього. Десь завжди стається біда. Кричать і б’ються пари. Губляться діти. Ошелешені водії скручуються біля своїх розбитих автівок. Стільки життів перетинаються найдивнішим чином. Більшість людей сидять по своїх куточках світу. А коп бачить усе.
— Що робитимеш на Різдво? — запитав Корсак.
— Поїду до батьків. На свята приїде Френкі, мій брат.
— Це той, що морпіх, так?
— Так. Коли він з’являється, усі родичі мають стати навколішки й прославляти його.
— Ай. Трохи родинного суперництва?
— Ні, це змагання я давно програла. Френкі — король гори. А ти що робитимеш?
Він знизав плечима.
— Не знаю.
У цій відповіді безпомилково вгадувалося прохання про запрошення. Врятуй мене від Різдва на самоті. Врятуй від мого спаскудженого життя. Але Джейн не могла його врятувати. Не могла зарадити навіть собі.
— Маю кілька варіантів, — швидко додав Корсак, надто гордий для того, щоб затягувати тишу. — Може, вирушу до Флориди, побачуся з сестрою.
— Звучить добре. — Вона зітхнула, видихнула хмаринку пари. — Що ж, мені треба додому, трохи поспати.
— Як захочеш знову побачитися, то маєш номер мого мобільного, так?
— Так, маю. Хорошого тобі Різдва.
Вона пішла до свого авто.
— Ем, Ріццолі?
— Так?
— Знаю, ти досі небайдужа до Діна. Вибач, що говорив так про нього. Просто думаю, що ти заслуговуєш на краще.
Джейн засміялася.
— Можна подумати, до мене вишикувалася черга чоловіків.
— Ну, — мовив Корсак, дивлячись на вулицю, раптово уникаючи її погляду. — Один чоловік є.
Вона завмерла, думаючи: «Будь ласка, не роби цього. Будь ласка, не змушуй завдавати тобі болю».
Перш ніж відповіла, Корсак різко розвернувся до свого авто. Недбало помахав їй, обходячи до своїх дверей і пірнаючи всередину. Ріццолі дивилася, як він їде геть, здіймаючи колесами мерехтливу снігову хмару.
11
Того вечора Мора нарешті дісталася додому вже після сьомої. Звертаючи до будинку, вона бачила, що в ньому горить світло. Не мізерні кілька ламп, увімкнені автоматичними таймерами, а радісний жар того, що на неї чекають. І крізь фіранки у вітальні виднілася піраміда кольорових вогників.
Різдвяна ялинка.
Цього вона не очікувала й зупинилася на під’їзній доріжці, вдивляючись у мерехтіння кольорів, пригадуючи, як колись ставила ялинку на Різдво для Віктора — виймала маленькі, тендітні кульки з упаковки, вішала на гілки, від яких пальці перебирали терпкий запах хвої. Пригадала й давніші свята, ще коли була дитиною й батько садовив її на плечі, щоб вона могла почепити срібну зірку на верхівку дерева. Батьки Мори жодного разу не оминули цієї святкової традиції, одначе вона так швидко випустила її зі свого життя. Надто вже це метушливо, забагато роботи. Втягнути дерево в будинок, витягти звідти, а тоді ще один сухий коричневий скелет чекатиме на узбіччі на сміттярів. Вона дозволила складнощам відлякати себе. Забула про радість.