Жінка провела їх у велику кімнату. Вікна від стелі до підлоги виходили на море. Сіра, збурена вода за вікном була така приголомшлива, що одразу ж прикувала до себе погляд Ріццолі, і вона спершу не звернула уваги ні на що інше. Але навіть дивлячись на воду, відчувала кислий запах, що панував у кімнаті. Запах сечі.
Вона розвернулася й побачила джерело запаху — чоловіка в лікарняному ліжку біля вікна, схожому на мистецький об’єкт. У кріслі біля нього сиділа рудоволоса жінка, яка підвелася привітати гостей. Ріццолі не побачила в ній нічого подібного до Камілли. Юна послушниця була витончена, майже ефемерна, ця жінка ж — самий глянець і блиск, волосся підстрижене ідеально рівною шапочкою, брови чіткі й вигнуті, мов крила мартина.
— Я Лорен Маджіннес, мачуха Камілли, — сказала вона й потисла Фростові руку. Деякі жінки схильні ігнорувати представниць власної статі, зосереджуючись на присутніх чоловіках. Вона була саме такою, тож усю увагу звернула на Баррі Фроста.
Ріццолі сказала:
— Добридень, я говорила з вами телефоном. Я детектив Ріццолі, це детектив Фрост. Дуже співчуваємо вам.
Лише тоді Лорен нарешті перевела погляд на Ріццолі.
— Дякую.
От і все, що вона сказала. А тоді глянула на жінку, яка провела їх у кімнату.
— Маріє, скажи, будь ласка, хлопцям, щоб спустилися до нас. Приїхала поліція. — Вона розвернулася до гостей, указала на канапу. — Прошу, сідайте.
Ріццолі опинилася поряд з лікарняним ліжком. Подивилася на долоню чоловіка, скручену, немов пазур, на його обличчя, що немовби стікало з одного боку нерухомою калюжею, й пригадала останні місяці життя свого дідуся. Як він лежав у своєму ліжку в будинку для літніх, які свідомі й розгнівані були його очі в полоні тіла, що більше не слухалося вказівок. В очах цього чоловіка вона побачила те ж саме. Він дивився просто на неї, на невідому йому відвідувачку, і в цьому погляді були приниження й відчай. Безпорадність чоловіка, позбавленого гідності. Він навряд чи був старший за п’ятдесят, але тіло вже зрадило його. На підборідді блищала цівка слини, стікала на подушку. На столику біля ліжка стояло все необхідне, щоби влаштувати його якомога зручніше: баночки поживної суміші, гумові рукавички, вологі серветки. Коробка підгузків для дорослих. Ціле життя, зведене до столу, повного засобів для гігієни.
— Наша медсестра трохи запізнюється на вечірню зміну, тож сподіваюся, ви не проти посидіти тут, щоб я могла наглядати за Рендоллом, — сказала Лорен. — Ми перевели його в цю кімнату, бо він завжди любив море. Тепер може постійно на нього дивитися.
Вона взяла серветку, ніжно витерла його рота від слини.
— Ось, ось так. — Тоді розвернулася до детективів. — Бачите, чому я не хотіла їхати аж у Бостон. Не хочу залишати його з медсестрами надовго. Він надто хвилюється. Говорити не може, але я знаю, що він сумує, коли мене немає.
Лорен відкинулася на спинку крісла й зосередилася на Фрості.
— Є прогрес із розслідуванням?
На запитання знову відповіла Ріццолі: вона вперто вирішила привернути до себе увагу цієї жінки й була дещо роздратована тим, що їй це не вдавалося.
— Маємо кілька зачіпок.
— Але ж ви приїхали аж у Г’янніс не тільки для того, щоб мені про це сказати.
— Ні. Ми приїхали обговорити деякі теми, які, як нам здалося, краще порушити під час особистого спілкування.
— І хотіли подивитися на нас, я так розумію.
— Ми хотіли зрозуміти, звідки походить Камілла, яка в неї родина.
— Що ж, дивіться, — Лорен махнула рукою. — Вона виросла в цьому будинку. Правда ж, важко уявити, як можна покинути його заради монастиря? Рендолл дав їй усе, чого може хотіти дівчина. Новенький «БМВ» на день народження. Поні. Шафу, повну суконь, які вона майже не носила. Вона ж замість цього вирішила довіку вбиратися в чорне. Вирішила… — Жінка похитала головою. — Ми досі цього не розуміємо.
— Ви обидва були незадоволені її рішенням?
— О, я могла з цим змиритися. Зрештою, це ж її життя. Але Рендолл цього так і не прийняв. Усе сподівався, що вона передумає, втомиться від того, чим там черниці займаються весь день, і повернеться додому. — Вона подивилася на чоловіка, який німо лежав у ліжку. — Гадаю, тому в нього й стався удар. Камілла — його єдина дитина, і він не міг повірити, що вона так його покинула.
— А як щодо її матері, місіс Маджіннес? Ви сказали телефоном, що вона померла.
— Каміллі було всього лиш вісім, коли це сталося.
— Що саме сталося?
— Ну, це називають випадковим передозуванням, але чи бувають такі речі насправді випадковими? Рендолл уже кілька років був удівцем, коли ми познайомилися. Гадаю, можна назвати наш шлюб відновленням родини: у мене є двоє синів від першого шлюбу, а у Рендолла була Камілла.