Чудовиська ці всього лиш стали жертвами мікроскопічного загарбника — Mycobacterium leprae, бацили, що повільно росте, множиться і знеформлює носія, вкриваючи шкіру огидними вузликами. Вона вбиває нерви у ступнях і кистях, і жертва більше не відчуває болю, не відсахується від його джерела, стає вразлива до опіків, травм та інфекцій. Минають роки, спотворення триває, ґулі стають товщі, перенісся провалюється. Починають відпадати пальці рук і ніг, уже не раз пошкоджені. А коли стражденний нарешті помирає, його ховають не біля церкви, а далеко за її стінами.
Прокажених цураються навіть у смерті.
— Це майже нечувано для США — побачити пацієнта на такій стадії хвороби, — сказала докторка Коулі. — Сучасна медицина зупинила би проказу задовго до такої деформації. Трипрепаратна терапія може вилікувати навіть найгірші випадки лепроматозної прокази.
— Припускаю, якісь ліки ця жінка вживала, — зауважила Мора. — Я не бачила активних бацил на зрізах біопсії шкіри.
— Так, але вочевидь було надто пізно. Погляньте на ці ураження: зубів немає, кістки обличчя провалені. Вона довго, можливо десятиліттями, носила в собі інфекцію, перш ніж її почали лікувати.
— У нашій країні навіть найбідніший пацієнт дістав би лікування.
— Хочеться вірити, бо хвороба Гансена — питання національної охорони здоров’я.
— Тоді ймовірно, що жінка була іммігранткою.
Коулі кивнула.
— Проказу досі можна побачити де-не-де в сільських регіонах світу. Більшість випадків зосереджені в усього лише п’яти країнах.
— В яких саме?
— У Бразилії та Бангладеш, Індонезії та М’янмі. І, звичайно ж, в Індії.
Вона повернула череп на полицю, зібрала фотографії зі столу, склала стосом. Але Мора майже не усвідомлювала дій другої жінки. Вона дивилася на рентгенівський знімок Пані Пацюк і думала про іншу жертву, інше місце злочину. Про кров, пролиту в тіні розп’яття.
«Індія, — думала вона. — Сестра Урсула працювала в Індії».
Коли Мора того ж дня по обіді ввійшла у ворота абатства Грейстоунз, воно здавалося як ніколи холодним і занедбаним. Старезна сестра Ізабелла провела її через двір — з-під чорної ряси недоречно визирали зимові чоботи «Л.Л. Бін». Коли зима кусається, навіть черниці покладаються на рятівний гортекс.
Сестра Ізабелла відправила Мору до порожнього кабінету абатиси, а сама зникла в темному коридорі, де ще певний час відлунювало тупотіння чобіт.
Мора доторкнулася до радіатора: холодний. Тож пальта вона не знімала.
Минуло стільки часу, що їй спало на думку, що про неї забули: чи не почовгала сестра Ізабелла далі коридором, з кожним кроком забуваючи про те, що Мора тут? Дослухаючись до рипіння дощок, до поривів вітру, що стукав у вікно, Мора уявляла, як це — все життя провести під цим дахом. Довгі роки в тиші й молитвах, незмінні ритуали. Їй подумалося, що в цьому мала бути втіха. Щоразу на світанку знати, як мине твій день. Жодних несподіванок, жодного хаосу. Встаєш з ліжка, береш один і той самий одяг, стаєш на коліна з тими ж молитвами, тими ж тьмяними коридорами йдеш на сніданок. За цими стінами жіночі спідниці стають то коротші, то довші, автомобілі набувають нових форм і кольорів, на екранах з’являється і зникає ціла галактика кінозірок. Але тут ритуали не змінюються, навіть якщо твоє тіло стає дедалі немічнішим, руки — кволішими, світ — тихішим у міру того, як псується слух.
Вона не почула, як підходила матінка Мері Климент, і тому була заскочена, побачивши, що абатиса стоїть у дверях і спостерігає за нею.
— Матінко настоятелько.
— Я так розумію, ви ще маєте запитання?
— Про сестру Урсулу.
Матінка Мері Климент прослизнула в кімнату, всілася за столом. Навіть вона не мала імунітету до холоду цієї зими: під серпанком виднівся сірий вовняний светр із вишитими білими котами. Абатиса склала руки на столі й зміряла Мору важким поглядом — то було зовсім не те привітне обличчя, яке вона бачила першого ранку.
— Ви зробили все можливе, щоби втрутитися в наше життя. Спаплюжити нашу пам’ять про сестру Каміллу. А тепер хочете те ж саме зробити з сестрою Урсулою?
— Вона хотіла б, щоб ми знайшли нападника.
— І які ж жахливі таємниці, на вашу думку, вона мала? За якими гріхами ви тепер полюєте, докторко Айлс?
— Ідеться не обов’язково про гріхи.
— Кілька днів тому вас цікавила лише Камілла.